З приходом Андрія Шевченка на тренерській місток українська футбольна збірна нарешті почала хоча б якось працювати в сфері PR. Хочеться вірити, що ці невеликі кроки стануть початком системної і ефективної комунікації між командою і вболівальники. Адже зараз вона перестала бути приємним доповнення до якихось загально футбольних речей і стала обов’язком кожної команди, тим паче національної. 

Минулого року я майже кожні вихідні проводив в Києві, але до Межигір’я чомусь не добирався. Те саме можна сказати і про Верховну Раду — лише бачив її купол, прогулюючись Маріїнським парком, але зовні не був. Нарешті вчора випала прекрасна нагода побачити одразу дві ці локації. 

Сьогодні соціальні медіа набирають все більшої і більшої ваги в промоції політиків. Полтавські політичні діячі також слідують за трендом. Але чи правильно вони використовують можливості «Facebook-а»? 

27 березня в Кривому Розі відбудуться позачергові вибори міського голови. Подія неоднозначна, але безсумнівно важлива. Вже завтра я буду працювати спостерігачем від ОПОРИ на одній з дільниць. А сьогодні маю змогу поділитися враженнями від міста та політичної ситуації, яка там склалася.

20-21 лютого в Києві пройшов Другий Конгрес «Промоція літератури в Україні». І я там був. Мед пиво не пив, але сидів у залі з розумним виразом обличчя і подекуди вставляв свої п’ять копійок.

Декілька днів тому сходив в кіно на «Мерзенну вісімку». І зрозумів, що в роботі нинішнього складу Полтавської міської ради також не обійшлося без руки режисера Квентіна Тарантіно. 

Вчора цілий день збирався з думками, щоб зробити в одній з соціальних мереж пост-привітання Артема Мілевського з Днем народження (одіозному футболісту виповнився 31 рік), але так і не знайшов правильних слів. Натомість зрозумів одну дуже цікаву річ.

Кажуть, в бібліотеці можна зустріти лише колекціонерів вугрів і невдах. Кажуть, бібліотека — це зовсім не модно, вона давно стала пережитком минулого. Але я думаю, точніше, я впевнений, що бібліотека не втрачає актуальності і сьогодні. 

Похмурий ранковий тролейбус тряскотів по дорозі з Алмазного до Центру. Ті самі знесилені люди, та сама груба жінка-кондуктор. Нічого незвичного, кожен просто виконував свою давнозавчену роль.