Розмір тексту

Як популяризувати культуру, маючи тільки фотоапарат і бажання

У серпні 2014 року ми з друзями створили відеопроект #Встол. За півтора роки він став непоганим майданчиком для популяризації культури і літератури зокрема. Впевнений, наш приклад стане в нагоді всім, хто захоче працювати у цій сфері. 

Головна мета відеопроекту — популяризувати творчість маловідомих або незаслужено забутих авторів минулого. Якщо максимально спростити: ми записували відео, де сучасні поети читали їхні вірші. Акцент робили на українській літературі, але торкалися і світової.

Над проектом працювали 4 людини: Ірина Шишкова, Сергій Макаренко, Анна Ютченко і я. На початку у нас були тільки дзеркальний фотоапарат і ідея. А на виході ми отримали непоганий майданчик для популяризації культури. Якщо брати статистику по нашому YouTube-каналу відео в середньому дивилися близько 1,5 тисяч користувачів.

Ми були студентами і багато речей робили інтуїтивно. Це як шукати потрібну локацію без Google maps, а навколо нікого запитати. Але майже кожного разу виходило повернути правильно. Ось так, методом спроб і помилок, і вдалося напрацювати непоганий інструментарій для реалізації будь-яких культурних проектів.

Чому люди звертатимуть увагу на ваш проект, а не на якісь інші?  

Ідея знімати відео на вірші — не нова. Є навіть окремий жанр — відеопоезія. Але більшість таких роликів — це просто бубоніння на фоні сірої стінки (у кращому випадку — стінки, заклеєної шпалерами). Ми ж хотіли, щоб кожен наступний ролик відрізнявся від іншого і мав свій сюжет. З великою натяжко, але їх навіть можна назвати свого роду короткометрівками.

#Встол (Выпуск 9(22)/Богдан Боряк): Леонід Кисельов – Смерть Ланкової #Встол (Выпуск 9(22)/Богдан Боряк): Леонід Кисельов – Смерть Ланкової

Але якісно зняти відео могли б не тільки ми, для цього вистачає професіоналів. Головне — закласти у проект правильний меседж, якого не було до цього. Ми вирішили розповідати про забутих авторів. До речі, ідея народилася доволі спонтанно. Я просто жалівся своїм друзям, що мало хто знає про геніального поета Губанова і тут розпочалося.

Дуже гарно спрацьовувала благородна мета проекту. Кожен хоче показати свою небайдужість і взяти участь у відновленні забутих імен. Це і стало нашою фішкою, яка допомагала збирати зайві десятки репостів.   

Забив на працю над собою — забудь про результат

Після того, як черговий випуск з’являвся в інтернеті, ми з командою зачинялися у кімнаті на кілька годин і проводили роботу над помилками. З часом професіоналізм з’являвся у всьому: ми почали робити розкадровку, декілька разів приїздили на локацію до зйомок, намагалися чітко розподілити обов’язки, пробували нові інструменти промоції. Постійна робота над собою дозволила вийти на доволі якісний рівень за півтора роки. Якщо перші відео показувати комусь трошки соромно, то останніми я і досі з радістю хизуюся.

З Сергієм Макаренко та Аною Ютченко — режисером та оператором проекту З Сергієм Макаренко та Аною Ютченко — режисером та оператором проекту

Аналогічно ми працювали і на підготовчому етапі. Жоден тиждень не проходив без зустрічі-планірки. А коли починалася безпосередня робота над роликом, до них долучався і його учасник. Дуже важливо, щоб людина, яка буде в кадрі, розуміла, що відбувається і працювала як частина команди.

Ірина Шишкова — оператор проекту Ірина Шишкова — оператор проекту

Ніяких «по дружбі», тільки користь для проекту

Коли про проект почали дізнаватися більше людей, мені приходило по кілька повідомлень на день з проханням взяти у ньому участь. Але «по дружбі» у нас не проходило з самого початку.  Ми працювали тільки з тими, хто був цікавий нам. Говорити «ні», взагалі, дуже важливо. Адже один поганий ролик може перекреслити усю роботу, яка була до цього.

Нам було важливо, щоб за кожним відео стояли дві особистості — автора і виконавця. Слабкий декламатор без своєї історії просто не тягнув би масштаб поетів, про яких ми розповідали. Часто ми пропонували учаснику проекту самому обрати автора для себе. Або формували пул варіантів, які б йому підійшли.

Крім того, ми ніколи не стидалися використовувати соціальний капітал учасників проекту. Гріх не скористатися можливістю набрати більше переглядів. Наприклад, у одному з випусків проекту знявся Артем Лоїк. Все працює дуже просто: якщо ти його слухаєш, обов’язково подивишся і нове відео. А вже з нього дізнаєшся про творчість Іона Дегена.

#Встол (Выпуск 8(21)/Артём Лоик): Ион Деген – Мой товарищ, в смертельной агонии... #Встол (Выпуск 8(21)/Артём Лоик): Ион Деген – Мой товарищ, в смертельной агонии...

Відео за участі полтавського репера набрало більше, ніж 13 тисяч переглядів на нашому каналі. Друге за кількістю переглядів відео з Дімою Птіцами. Це відомий у соціальних мережах поет з Дніпра. Ролик, де він читає вірш Бориса Чичибабіна, переглянули 7457 людей.

Культура — це продукт

Багато людей, які займаються культурою, чомусь впевнені, що люди самі мають звертати увагу на їхню роботу. Типу, ми ж робимо корисну справу, всі мають сказати нам дякую і подивитися на результат. Але, коли ти живеш в інформаційному суспільстві, все працює трошки по-іншому.

Ми одразу визначили, що результат нашої роботи — це продукт. А продукт потрібно продавати. Тому використовували усі можливі майданчики для промоції випусків проекту. Іноді навіть ставали нав’язливими, бомбардуючи адмінів літературних пабліків повідомленнями, але це приносило результат. Ось інструментарій, який допомагав нам просувати відео:

  • Статті у локальних ЗМІ. Ми — полтавський проект. Тому кожного разу я готував для місцевих інтернет-видань матеріали про нові випуски;
  • Статті у тематичних інтернет-виданнях. В Україні вистачає культурних ЗМІ. Більшість з них з радістю ставили наші матеріали. Це був унікальний контент, та ще й з благородною метою;
  • Розміщення відео на сторінці проекту у Vk;
  • Розміщення відео на особистих сторінках організаторів у соціальних мережах та на усіх майданчиках, доступних учаснику випуска;
  • Постійна робота над розширення списку груп-партнерів і розміщення відео там;
  • Участь у програмах на локальному ТБ. Не треба соромитись пропонувати себе журналістам. Тим більше, у маленькому місті вони завжди зацікавлені у цікавих інфоприводах. Тому хоча б раз на кілька місяців ми з’являлися на телебаченні за #Встол’ом;
  • Участь у оф-лайн заходах. Якщо запрошують на фестиваль — ми завжди погоджувалися. Також пропонували себе самі. Так, ми двічі взяли участь у міжнародному фестивалі відеопоезії СYCLOP, «Форум видавців» у Львові, інших менших локальних фестивалях.

Презентація проекту на міжнародному фестивалі відеопоезії СYCLOP Презентація проекту на міжнародному фестивалі відеопоезії СYCLOP

Крім того, ми активно працювали зі студентами. У планах було провести презентацію проекту в усіх ВНЗ. Але, нажаль, встигли тільки в ПНПУ.

Вчитися треба на помилках — візьміть наші

Звичайно не обходилося і без факапів. Вони типові для кожної неприбуткової організації:

  • Нам не завжди вдавалося чітко розподілити ролі. Час від часу хтось намагався тягти ковдру на себе і залазив на «поляну» іншого. Це призводило до конфліктів і образ;
  • Періодично у членів команди було емоційне вигоряння. А на той час ми не знали як з ним боротися;
  • Недостатня кількість часу для того, щоб повноцінно займатися проектом. В принципі, це і стало причиною його закриття;
  •  Ми чомусь вирішили, що працюватимемо тільки у VK. І ігнорували Facebook та Instagram, адже у 2014 вони були не надто популярними в Полтаві та Україні. Зараз я б використовував усі соціальні мереж по максимуму;

Висновки

Рік тому ми закрили проект. У кожного з’явилися робота, родини, якісь важливіші справи. Але я впевнений, що #Встол — це гарна ілюстрація двох речей:

  • Досить лірики і соплів про небажання українців цікавитися культурою. Якщо хочете її популяризувати, сприймайте, як продукт і продавайте його. Ніхто не буде звертати увагу на низькоякісну фігню, навіть зроблену з гарною метою;
  • Маючи гарну ідею, можна робити якісний продукт і без бюджету. Потрібно тільки працювати, працювати і ще раз працювати.

Сподіваюся, що у подальшому в Україні ставатиме більше класних культурних проектів та ініціатив. Для цього є усі передумови.  

Про автора

Денис Старостін

Денис Старостін

Як Дієго Марадона, тільки в PR

57
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему