У документальному серіалі про розгляд корупційної справи Олександра Мамая суддею Ларисою Гольник (починаючи звідси) я наводив чимало прикладів того, як полтавський міський голова штучно створював собі «поважні» причини неявки в судові засідання. До арсеналу методів наділеного владою крутія входили відпустки, відрядження та лікарняні. Які він оформлював на дати судів, а потім скасовував.

Сьогодні Мамай зробив несподівану «явку з повинною». В інтерв’ю, взятому у нього Яном Пруглом, градоначальник, пояснюючи свою найвищу серед українських мерів зарплатню, заявив, що причиною цього «феномену» є його надзвичайна працелюбність.

Останнім часом мені нерідко доводиться чути: «Трихну жалко». Мамай, мовляв, відмажеться, а цьому дурнику (зазвичай, чомусь, про нього висловлюються саме так) сидіти.

Мова йде про Дмитра Трихну, кримінальну справу якого нещодавно почав розглядати Київський районний суд м. Полтави.

У дописі «Як Мамай із Ковжогою намагаються посадити суддю Гольник»  я розповів про численні обвинувачення з боку полтавського міського голови та його захисника, висунуті проти судді Октябрського районного суду, яка першою розглядала корупційну справу нашого старого/нового мера.

Намагаючись врятувати себе від відповідальності за втручання в діяльність судді (ст. 376 Кримінального кодексу України) та за пропозицію неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище (ст. 369 – тут міський керманич діяв через іншого посередника, такого собі Трихну), Мамай та Ковжога завалили органи прокуратури заявами про вигадані ними «злочини» судді. До речі, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, тим більше коли людину обвинувачують у тяжкому злочині, також підлягає кримінальному переслідуванню (ст. 383 КК України).

Тим, які натужно намагаються розвивати тему «Гавриліади».

Чергове політичне шулерство нового / старого полтавського міського голови.

Позапартійне уособлення партії «Совість України», інакше кажучи мер м. Полтави Олександр Мамай, має настирне бажання засадити суддю Ларису Гольник за грати. У цьому йому запопадливо допомагає малограмотний* псевдоборець із корупцією Олександр Ковжога.

Хибно зорієнтований своїм вищепойменованим представником у суді, наш градоначальник мабуть увірував, що, маючи владу й гроші, він будь-кого зможе запроторити до буцегарні. Так, отримавши 22 вересня 2014 року вигідне для себе рішення судді Апеляційного суду Полтавської області Кисіля А.М. про скасування штрафу за неповагу до суду, Мамай хвалькувато хизувався перед журналістами намірами притягнути Гольник до кримінальної відповідальності.

Журналіст всеукраїнської газети «Факты и комментарии» Анна Волкова чітко окреслила своє бачення ситуації з утаємниченим закриттям у Решетилівці корупційної справи полтавського міського голови.

У постанові голови Решетилівського районного суду Леоніда Беркути особисто мене здивував не сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення, вчинене Полтавськимміським головою. Цього слід було очікувати. Олександр Федорович навчився уникати зустрічей із правосуддям й усувати зі свого шляху незговірливих служителів Феміди – не гребуючи нічим. Рано чи пізно Мамаєва справа мусила потрапити до «правильного» судді.

Вразило інше. Те, як рішення судді цілковито співпало з бажанням самого правопорушника.

26 січня 2015 року Полтавський міський голова Олександр Мамай на спеціально скликаній прес-конференції звинуватив суддю Октябрського районного суду Полтави Ларису Гольник в тому, що вона за закриття корупційної справи стосовно нього вимагала хабар – 5 000 доларів США.

Цей допис з’явився несподівано для самого мене. Збираючи матеріал для серйозної публікації, я випадково натрапив на кілька текстів, які красномовно характеризують інтелектуальний потенціал Олександра Ковжоги, колишнього міліціянта, а тепер громадського «борця» з корупцією і водночас захисника Олександра Мамая, обвинуваченого саме в корупційному правопорушенні.