У 1938 році радянські спецслужби знищили голову Проводу ОУН Євгена Коновальця. Рішення про ліквідацію ухвалювалося на найвищому рівні – Сталіним і наркомом внутрішніх справ Єжовим. «Батько народів» прагнув, щоб це вбивство спричинило посилення внутрішнього протистояння в середовищі українських націоналістів. Так і сталось – у наступні роки відбувся розкол організації на два крила: мельниківців і бандерівців. Утім зовсім спинити діяльність ОУН не вдалося. Свій злодійський геній Сталін використовував неодноразово, нацьковуючи одних українців на інших. І до, і після Другої світової війни.

Що «тюрма народів» – Російська імперія, що СРСР – її фактичний наступник у ставленні до «інородців», не бачили свого майбутнього без України. Тому всі носії української ідеї, тим більше активні борці за національне визволення, підлягали знищенню. Як не фізичному, то моральному. Незалежно від того, хто очолював імперію. Хіба що радянська влада розправлялася зі своїми супротивниками більш нещадно. Так було і за Леніна, і за Сталіна, і за Хрущова, і за Брежнєва.

1 січня на шпальтах «Полтавщини» спалахнула гаряча дискусія. Приводом до неї стало повідомлення, що в день народження Степана Бандери у Полтаві представники Полтавської обласної організації ВО «Свобода» вшанували його пам’ять смолоскипною ходою. За кілька днів інформація Яна Пругла набрала 500 (!) коментарів, чимала частина яких стосувалася безпосередньо постаті голови ОУН.