21 червня стартова сторінка найпопулярнішого в інтернеті пошукового сервісу Google була присвячена Юрію Кондратюку – геніальному вченому, інженеру-винахіднику, одному з піонерів розробки ракетної техніки і теорії космічних польотів. У практичній космонавтиці знайшли втілення багато його пропозицій. Зокрема, саме він обґрунтував оптимальний спосіб польоту на Місяць і повернення на Землю – за допомогою відокремленого від космічного корабля посадочно-злітного модуля. У результаті через понад чверть сторіччя після його загибелі та майже через 50 років з моменту виникнення цієї ідеї за «трасою Кондратюка» в 1969 році були здійснені експедиція американського космічного корабля «Аполлон» та висадка екіпажа астронавтів на Місяць.

Вдячні нащадки шанують генія. За рекомендацією Міжнародної академії астронавтики його ім’я представлене у списку з 78 прізвищ вчених світу, які найбільше зробили для прориву людства в космос, у Міжнародному залі космічної слави НАСА (США). На честь Кондратюка названі один із кратерів, виявлених на зворотному боці Місяця, та одна із малих планет – астероїдів.

Той, хто прочитав останній матеріал Шестакова «Интервенция или миротворчество?», не міг не помітити, що Паскевич як полководець у ньому взагалі не фігурував. Причина – проста. Відсутність означеного таланту в обласканому Миколою I фельдмаршалі. Здобувши славу переможця персів і турків – за рахунок свого попередника генерала О.Єрмолова та підготовлених ним військ, у подальших кампаніях Паскевич тільки ганебно розгублював цей свій «капітал».

До числа авторів, які мали б підтвердити велич і різноманітні таланти Паскевича, Віктор Шестаков необачно зарахував, крім В.Потто, Дениса Давидова. Того самого. Знаменитого гусара, учасника Вітчизняної війни 1812 року, який на чолі партизанського загону громив наполеонівські обози, знищував фураж і мости. Відзначився він й у багатьох інших військових кампаніях. Про хоробрість Давидова складали легенди. А ще Денис Васильович був поетом, належав до так званої «Пушкінської плеяди». Крім того залишив чималу прозову спадщину.

Не перестає дивувати полтавську громаду Віктор Шестаков – знаходить усе нові й нові «доблесті» фельдмаршала Паскевича. Між тим, доводити в першу чергу слідувало б саме полководницький його талант. Але з цим – явна проблема.

В останній публікації «Мемориал Паскевича: Успокоитель краев мятежных» прибічник російського імперського бачення історії атестує свого кумира як людину високоморальну: «он, как человек военный, не употреблял в риторике понятия «честь и долг» — он просто жил этими понятиями, размытыми и нивелированными сегодня».

Щиро сподівався, що після встановлення меморіальної дошки Паскевичу та інших урочистостей марафон-меморіал, безглуздий з точки зору історичної достовірності, припиниться. Аж ні. Віктор Шестаков продовжує свою міфотворчість. У хід пішло вже підкорення гірських вершин та поетичне оточення фельдмаршала. Пропоную вигадливому автору надалі скористатися багатими традиціями радянської ленініани, і тоді нас очікує безліч захоплюючих оповідок: «Паскевич и дети», «Рассказ о том, как Паскевич купил одному мальчику игрушку», «Паскевич и часовой», «Паскевич и печник», «О том, как тетушка Федосья беседовала с Паскевичем», «Покушение на Паскевича», «О том, как Паскевичу подарили рыбу», «Как Паскевич бревно носил» та багато іншого.

Сучасні апологети Паскевича, як і їхні колеги часів монархії Романових, намагаються зобразити фельдмаршала бездоганною в усіх відношеннях особистістю. Та перш ніж вдаватися до непомірних вихвалянь у стилі «и швец, и жнец, и на дуде игрец», варто було б відповісти на головне питання – чи дійсно він був талановитим військовим керівником?

Постать Паскевича неможливо об’єктивно оцінити без врахування тієї атмосфери, в якій він сформувався як особистість і реалізував себе потім як військовий і державний діяч.

Найяскравішою постаттю поміж українців – учасників польського повстання 1863–1864 років, описаного в попередньому блозі, був Андрій Потебня.

У березні 1855 року скінчилося життя Миколи І. На трон зійшов його старший син – Олександр II, реформатор, «ліберал». Спочатку він зробив кілька прихильних до поляків жестів: скасував воєнний стан, амністував політичних в’язнів, на місце померлого Паскевича призначив більш поміркованого намісника. Та вже невдовзі на очікуване розширення автономії краю відповів місцевій аристократії: «Жодних мрій, панове, жодних мрій!» І наголосив, що єдиний для Польщі шлях – дальше зближення з Росією.