Наполеглива пропаганда суржику одним із блогерів «Полтавщини» спонукає мене втрутитись у дискусію. Власне, проти самої авторки я нічого не маю. Навпаки, мені імпонує її патріотичність, громадянська активність. От тільки балансу між компетентністю і самовпевненістю їй не завжди вдається досягати.

Цей нарис є відгуком на кілька останніх публікацій В.Шестакова.

Моя попередня стаття отримала переважно схвальні оцінки – навіть від тих коментаторів, позиції яких зазвичай не співпадали з моїми. Це було несподіванкою. Та ще більшою несподіванкою стало завершення обговорення. Юзер із ніком Дядько висловив «лёгкие подозрения» у моїй «компетентности», позаяк усі мої матеріали «основаны только на одной тематике». Крім того, на його думку, «компетентный человек должен не навязывать своё мнение, а наводить лишь исторические факты». Я ж нібито замовчую безліч фактів, «приводя лишь выгодные … для навязывания своего мнения». Коли я попросив навести приклади моєї упередженості, Дядько відповів: «опубликуйте статью с названием, скажем "Развитие (ну или может Вы считаете упадок) украинских земель с 1922 по 1991 года».

"…никакой отдельной украинской нации не было. мы осколки русских…"

Золотухін Олександр (25 вересня, 16:52)

Нещодавня спроба проштовхнути «мовний» закон обурила квіт українського суспільства, викликала спалах громадянської активності й призвела до парламентської кризи. Скликана на 30 липня позачергова сесія Верховної Ради залишила Литвина спікером, але не спромоглася ухвалити зміни та уточнення до тексту провокаційного законопроекту. На шпальтах Інтернет-видання «Полтавщина» кілька останніх місяців роль подібного подразника відігравав проект під назвою «Меморіал Паскевича» авторства Віктора Шестакова. Спитаєте, який між обома дійствами зв’язок? Дуже тісний. Та перш ніж його розкрити, запрошую поміркувати ось над чим: Паскевич народився в Полтаві. На службі у російських царів він досягнув чимало – високих посад, титулів, багатства. Чи означають ці факти, що він був видатною історичною особистістю, великим полтавцем, достойним ушанування вдячними потомками?

Радісна новина для Шестакова і К. Відшукався нібито незаангажований автор, який захоплювався військовими талантами Паскевича. Щоправда, на відміну від В.Толстого, Г.Філіпсона, Д.Давидова, М.Ліхутіна, М.Сухотіна та інших він не був учасником подій, які описував. А на відміну від В.Потто, В.Дубровіна, A.Зайончковського, Г.Леєра, А.Петрова, О.Пузиревського, А.Керсновського чи Л.Бескровного (перелік можна продовжити) він не був військовим істориком. І навіть звичайним істориком, як Є.Тарле, О.Малашенко (список знову ж – далекий від завершення), не був. І прізвище його пишеться не так, як у низці публікацій Шестакова. Проте на тлі інших недостовірностей це – дріб’язок, не вартий уваги.

У своєму невгамовному прагненні возвеличити посереднього полководця, В.Шестаков не усвідомлює, що персона фельдмаршала у розумних і розсудливих читачів давно вже викликає стійке відторгнення.

21 червня стартова сторінка найпопулярнішого в інтернеті пошукового сервісу Google була присвячена Юрію Кондратюку – геніальному вченому, інженеру-винахіднику, одному з піонерів розробки ракетної техніки і теорії космічних польотів. У практичній космонавтиці знайшли втілення багато його пропозицій. Зокрема, саме він обґрунтував оптимальний спосіб польоту на Місяць і повернення на Землю – за допомогою відокремленого від космічного корабля посадочно-злітного модуля. У результаті через понад чверть сторіччя після його загибелі та майже через 50 років з моменту виникнення цієї ідеї за «трасою Кондратюка» в 1969 році були здійснені експедиція американського космічного корабля «Аполлон» та висадка екіпажа астронавтів на Місяць.

Вдячні нащадки шанують генія. За рекомендацією Міжнародної академії астронавтики його ім’я представлене у списку з 78 прізвищ вчених світу, які найбільше зробили для прориву людства в космос, у Міжнародному залі космічної слави НАСА (США). На честь Кондратюка названі один із кратерів, виявлених на зворотному боці Місяця, та одна із малих планет – астероїдів.

Той, хто прочитав останній матеріал Шестакова «Интервенция или миротворчество?», не міг не помітити, що Паскевич як полководець у ньому взагалі не фігурував. Причина – проста. Відсутність означеного таланту в обласканому Миколою I фельдмаршалі. Здобувши славу переможця персів і турків – за рахунок свого попередника генерала О.Єрмолова та підготовлених ним військ, у подальших кампаніях Паскевич тільки ганебно розгублював цей свій «капітал».