Нещодавня спроба проштовхнути «мовний» закон обурила квіт українського суспільства, викликала спалах громадянської активності й призвела до парламентської кризи. Скликана на 30 липня позачергова сесія Верховної Ради залишила Литвина спікером, але не спромоглася ухвалити зміни та уточнення до тексту провокаційного законопроекту. На шпальтах Інтернет-видання «Полтавщина» кілька останніх місяців роль подібного подразника відігравав проект під назвою «Меморіал Паскевича» авторства Віктора Шестакова. Спитаєте, який між обома дійствами зв’язок? Дуже тісний. Та перш ніж його розкрити, запрошую поміркувати ось над чим: Паскевич народився в Полтаві. На службі у російських царів він досягнув чимало – високих посад, титулів, багатства. Чи означають ці факти, що він був видатною історичною особистістю, великим полтавцем, достойним ушанування вдячними потомками?

Радісна новина для Шестакова і К. Відшукався нібито незаангажований автор, який захоплювався військовими талантами Паскевича. Щоправда, на відміну від В.Толстого, Г.Філіпсона, Д.Давидова, М.Ліхутіна, М.Сухотіна та інших він не був учасником подій, які описував. А на відміну від В.Потто, В.Дубровіна, A.Зайончковського, Г.Леєра, А.Петрова, О.Пузиревського, А.Керсновського чи Л.Бескровного (перелік можна продовжити) він не був військовим істориком. І навіть звичайним істориком, як Є.Тарле, О.Малашенко (список знову ж – далекий від завершення), не був. І прізвище його пишеться не так, як у низці публікацій Шестакова. Проте на тлі інших недостовірностей це – дріб’язок, не вартий уваги.

У своєму невгамовному прагненні возвеличити посереднього полководця, В.Шестаков не усвідомлює, що персона фельдмаршала у розумних і розсудливих читачів давно вже викликає стійке відторгнення.

21 червня стартова сторінка найпопулярнішого в інтернеті пошукового сервісу Google була присвячена Юрію Кондратюку – геніальному вченому, інженеру-винахіднику, одному з піонерів розробки ракетної техніки і теорії космічних польотів. У практичній космонавтиці знайшли втілення багато його пропозицій. Зокрема, саме він обґрунтував оптимальний спосіб польоту на Місяць і повернення на Землю – за допомогою відокремленого від космічного корабля посадочно-злітного модуля. У результаті через понад чверть сторіччя після його загибелі та майже через 50 років з моменту виникнення цієї ідеї за «трасою Кондратюка» в 1969 році були здійснені експедиція американського космічного корабля «Аполлон» та висадка екіпажа астронавтів на Місяць.

Вдячні нащадки шанують генія. За рекомендацією Міжнародної академії астронавтики його ім’я представлене у списку з 78 прізвищ вчених світу, які найбільше зробили для прориву людства в космос, у Міжнародному залі космічної слави НАСА (США). На честь Кондратюка названі один із кратерів, виявлених на зворотному боці Місяця, та одна із малих планет – астероїдів.

Той, хто прочитав останній матеріал Шестакова «Интервенция или миротворчество?», не міг не помітити, що Паскевич як полководець у ньому взагалі не фігурував. Причина – проста. Відсутність означеного таланту в обласканому Миколою I фельдмаршалі. Здобувши славу переможця персів і турків – за рахунок свого попередника генерала О.Єрмолова та підготовлених ним військ, у подальших кампаніях Паскевич тільки ганебно розгублював цей свій «капітал».

До числа авторів, які мали б підтвердити велич і різноманітні таланти Паскевича, Віктор Шестаков необачно зарахував, крім В.Потто, Дениса Давидова. Того самого. Знаменитого гусара, учасника Вітчизняної війни 1812 року, який на чолі партизанського загону громив наполеонівські обози, знищував фураж і мости. Відзначився він й у багатьох інших військових кампаніях. Про хоробрість Давидова складали легенди. А ще Денис Васильович був поетом, належав до так званої «Пушкінської плеяди». Крім того залишив чималу прозову спадщину.

Не перестає дивувати полтавську громаду Віктор Шестаков – знаходить усе нові й нові «доблесті» фельдмаршала Паскевича. Між тим, доводити в першу чергу слідувало б саме полководницький його талант. Але з цим – явна проблема.

В останній публікації «Мемориал Паскевича: Успокоитель краев мятежных» прибічник російського імперського бачення історії атестує свого кумира як людину високоморальну: «он, как человек военный, не употреблял в риторике понятия «честь и долг» — он просто жил этими понятиями, размытыми и нивелированными сегодня».

Щиро сподівався, що після встановлення меморіальної дошки Паскевичу та інших урочистостей марафон-меморіал, безглуздий з точки зору історичної достовірності, припиниться. Аж ні. Віктор Шестаков продовжує свою міфотворчість. У хід пішло вже підкорення гірських вершин та поетичне оточення фельдмаршала. Пропоную вигадливому автору надалі скористатися багатими традиціями радянської ленініани, і тоді нас очікує безліч захоплюючих оповідок: «Паскевич и дети», «Рассказ о том, как Паскевич купил одному мальчику игрушку», «Паскевич и часовой», «Паскевич и печник», «О том, как тетушка Федосья беседовала с Паскевичем», «Покушение на Паскевича», «О том, как Паскевичу подарили рыбу», «Как Паскевич бревно носил» та багато іншого.

Сучасні апологети Паскевича, як і їхні колеги часів монархії Романових, намагаються зобразити фельдмаршала бездоганною в усіх відношеннях особистістю. Та перш ніж вдаватися до непомірних вихвалянь у стилі «и швец, и жнец, и на дуде игрец», варто було б відповісти на головне питання – чи дійсно він був талановитим військовим керівником?