Розмір тексту

Чи потрібен Полтаві будинок, де народився Юрій Кондратюк?

21 червня стартова сторінка найпопулярнішого в інтернеті пошукового сервісу Google була присвячена Юрію Кондратюку – геніальному вченому, інженеру-винахіднику, одному з піонерів розробки ракетної техніки і теорії космічних польотів. У практичній космонавтиці знайшли втілення багато його пропозицій. Зокрема, саме він обґрунтував оптимальний спосіб польоту на Місяць і повернення на Землю – за допомогою відокремленого від космічного корабля посадочно-злітного модуля. У результаті через понад чверть сторіччя після його загибелі та майже через 50 років з моменту виникнення цієї ідеї за «трасою Кондратюка» в 1969 році були здійснені експедиція американського космічного корабля «Аполлон» та висадка екіпажа астронавтів на Місяць.

Вдячні нащадки шанують генія. За рекомендацією Міжнародної академії астронавтики його ім’я представлене у списку з 78 прізвищ вчених світу, які найбільше зробили для прориву людства в космос, у Міжнародному залі космічної слави НАСА (США). На честь Кондратюка названі один із кратерів, виявлених на зворотному боці Місяця, та одна із малих планет – астероїдів.

Юрій Васильович Кондратюк – він же Олександр Ігнатович Шаргей – одна з найзагадковіших і найтрагічніших особистостей XX століття. Народився він 115 років тому. Сталося це в Полтаві – 9 червня (21-го за новим стилем) 1897 року.

Будинок, що відкрив хлопцеві шляхи у Всесвіт, розташовується на вул. Комсомольській (раніше Стрітенська). Однаковий із ним номер, 4-й, має ще один будинок – ближчий до дороги. А цей знаходиться вглибині двору – в оточенні городів і садків (через це мені довелося використати фотографії, зроблені навесні, – зараз центральний фасад закривають дерева й чагарники).

1.jpg

Будинок, де народився Кондратюк (праворуч, із гаражними воротами, – пізніша добудова)

2.jpg

Це – протилежна частина будинку (зліва від білої колони – пізніша добудова)

3.jpg

Світлий прямокутник на стіні – сліди від меморіальної дошки

4.jpg

Ще восени 2011 року меморіальна дошка була на місці

5.jpg

Ось вона крупно

6.jpg

І ще раз це місце – вже без дошки

Доля ніколи не була прихильною до Кондратюка. Вперше у в’язниці він побував іще до народження – у лоні матері.

Людмила Львівна походила зі стародавнього баронського роду фон Шліппенбахів. Донька полковника, який служив у Київському інтендантстві, вона зреклася дворянства й заробляла на життя вчителюванням. Викладала в Києво-Печерській жіночій гімназії географію та французьку мову. Наприкінці 1896 року вийшла заміж за Ігнатія Бенедиктовича Шаргея, студента Київського університету, уродженця м. Бердичева.

У березні 1897 року в Києві відбулася демонстрація протесту проти дій царської влади. За участь у ній Людмилу кинули до Лук’янівської в’язниці. Ігнатія виключили з університету. Невдовзі він емігрував до Німеччині й продовжив навчання у Вищій школі технічних наук м. Дармштадт.

Допити погано вплинули на здоров’я молодої жінки, до того ж вагітної. Унаслідок важкого психічного розладу її випустили на волю. Прихистила невістку й забрала до себе Айзіка Фрідріхівна, матір Ігнатія. На той час вона осіла в Полтаві й після того, як вийшла заміж удруге та вихрестилася, звалась Катериною Кирилівною Даценко. Її новий чоловік Яким Микитович, колишній земський лікар, і сама бабуся, за фахом акушерка, прийняли пологи. Названий дід став і хрещеним батьком Олександра (таке ім’я отримав хлопчик при народженні).

Перші роки Сашко жив у сім’ї Даценків із матір’ю, а на літо вона забирала його до своєї подруги в містечко Сміла, що на Черкащині. З 1902 року здоров’я Людмили Львівни погіршало, її помістили в лікарню для психічнохворих. Відтак виховували хлопця бабуся та її чоловік.

Після повернення батька в Росію, приблизно з 1907 року, Сашко замешкав разом із ним у Петербурзі, навчався в початкових класах гімназії.

Зважаючи на тяжку, тривалу і невиліковну хворобу дружини, Ігнатій Шаргей порушив клопотання про розлучення та, не одержавши його, в 1909 році зійшовся цивільним шлюбом із Оленою Гіберман.

Улітку 1910 року з новою дружиною і кількамісячною дочкою Ніною Ігнатій приїхав до Полтави, де раптово помер від зараження крові. Приблизно тоді ж пішла з життя й мама Сашка. Мачуха з дочкою відбули до Петербургу, а 13-річний сирота залишився на вихованні бабусі й хрещеного батька.

Стараннями Якима Даценка хлопець був записаний у III клас 2-ї чоловічої гімназії (старий корпус Полтавського національного педагогічного університету). Учився добре, вирізнявся здібністю і старанністю.

Після закінчення VI класу, надихнувшись щойно прочитаним фантастичним романом німецького письменника Бернгарда Келлермана «Тунель» (твір зображав будівництво під Атлантичним океаном тунелю, що мав з’єднати Європу з Америкою), юнак почав мріяти про ще грандіозніше завдання. Вже з 1914 року, в Полтаві, Сашко розгорнув роботу над рукописом, присвяченим теорії міжпланетних польотів. Щоб здійснити своє масштабне дослідження, йому знадобилось оволодіти вищими розділами математики, фізики, хімії. І він самостійно, радячись із гімназійними викладачами стосовно вибору кращої літератури, зайнявся вивченням цих складних наук.

Високій меті було підпорядковане все в житті хлопця. Дізнавшись, що активній роботі мозку сприяє цукор, він зробився принциповим ласуном, постійно носив у кишенях цукерки, споживав у великих кількостях солодощі, полюбив міцний тонізуючий чай. Прочитавши, що тіло і мозок найкраще відпочивають, якщо спати голим у теплому ліжку, проводив ночі у спальному мішку.

У 1915 році тяжко захворіла бабуся. Восени юнак переїхав до свого дядька Володимира Даценка, який мав двох власних синів, – у будинок № 11 по тій же вул. Стрітенській (майже через дорогу).

28 травня 1916 року Олександр закінчив зі срібною медаллю гімназію («4» мав тільки з латині та словесності). Медаль давала право вступати у вищий учбовий заклад без іспитів. Невдовзі він став студентом механічного відділення політехнічного інституту у Петрограді й оселився у мачухи.

Однак устиг провчитися всього три місяці. В умовах світової війни Російській імперії доводилося сутужно, дійшла черга й до студентів. 11 листопада Олександр Шаргей був призваний до армії та направлений на курси прапорщиків (роботу над своїм потаємним рукописом він не припинив і за цих обставин). У квітні 1917 року, завершивши вишкіл, новоспечений прапорщик потрапив на Турецький фронт.

Навесні 1918 року, після укладення Брестського миру, Шаргей демобілізувався. Намагався виїхати із Закавказзя, проте дорогою його примусили вступити в білу армію.

Олександру вдалося втекти. Він добрався до Полтави. Тут його юнацьке кохання – Віка Гартман, донька багатого підприємця німецького походження, власника будинку № 4 по Стрітенській, запропонувала разом зі своєю сім’єю виїхати до Німеччини. Шаргей відмовився, пізніше, мабуть, шкодував.

Через якийсь час він виїхав до Києва, де мешкала мачуха з 8-річною дочкою. Працював електриком, вантажником, слюсарем, репетитором – яку роботу знаходив. У листопаді 1919 року був знову примусово мобілізований у армію, цього разу денікінську. І вдруге дезертирував. Переховувався у Смілі. Далі перебрався до невеликого міста Мала Виска Херсонської губернії.

Після встановлення більшовицької влади, щоб урятувати Олександра (затаврованого службою у білих), а заодно й себе від переслідувань, у серпні 1921 року мачуха передала йому з Києва томик Шиллера. У ньому лежала метрика на ім’я Георгія (Юрія) Васильовича Кондратюка, 1900 року народження, уродженця міста Луцька Волинської губернії, студента Київського університету, який 1 березня 1921 року помер від туберкульозу.

Так Олександр Шаргей розпочав нове життя – під чужим ім’ям. Побоюючись викриття, він не ризикував тривалий час проживати на одному місці, часто змінював роботу, не завів сім’ї, не навідувався до родичів у Полтаву. Збавивши вік, в анкетах писався людиною «з незавершеною середньою освітою».

Видавши 1929 року в Новосибірську власним коштом невеличку книжечку під назвою «Завоевание межпланетных пространств», до космічної проблематики Кондратюк уже не повертався. Талант інженера-самородка реалізовував у будівництві елеваторів.

Зазнав обвинувачень у шкідництві й антирадянській діяльності, був заарештований, на допитах випльовував разом із кров’ю вибиті зуби. У «шаражці» з іншими ув’язненими інженерами розробляв обладнання для шахт. Потім займався вітроенергетикою.

Із нападом Німеччини на СРСР записався в народне ополчення. Загинув у Підмосков’ї. Точна дата смерті й місце поховання не встановлені й досі. Його ім’я значиться на братській могилі у місті Кирове Калузької області, де вказане 3 жовтня 1941 року, та на Крівцовському меморіалі Орловської області, 22 лютого 1942 року.

Трагічний фатум переслідував нашого земляка й після смерті. На тривалий час його розробки просто забули. Після польоту американців на Місяць і розповідей, чиї ідеї вони використали, виникли підозри, що Кондратюк не загинув, а перейшов на бік німців і під кінець війни потрапив у США. Непокоїла владу й темна історія зі зміною імені. Про всяк випадок про вченого воліли не згадувати.

У Полтаві для широкого загалу ім’я Олександра Шаргея (Юрія Кондратюка) прозвучало в 1987 році – з уст першого секретаря Полтавського обкому КПРС Федора Моргуна. Тоді ж, до 90-річного ювілею, на рідному будинку визнаного світом генія встановили меморіальну дошку.

Зовнішній вигляд споруди на той час уже зазнав змін – були здійснені добудови з обох його торців. Оскільки будинок розташований неподалік крутого схилу до вулиці Шолома Алейхема, прибудовані частини згодом почали просідати й відходити, особливо північно-східна. У відповідь на скарги мешканців, чиї квартири пронизала тріщина, років 12 тому руйнацію намагалися зупинити – для цього довкола ближчої до схилу добудови встановили металеву обв’язку. Профіль, який мав її утримувати, вбили безпосередньо в капітальну стіну історичної споруди. Для укріплення фундаменту добудови нічого зроблено не було. У результаті зсувні процеси продовжилися, але тепер вони захопили вже й торцеву стіну та кути самого дому, де народився Кондратюк.

7.jpg

Одна з тріщин на фасаді будинку

8.jpg

Металева обв’язка, що розриває капітальну стіну, вище – вирвана з кріплення й погнута газова труба

За останні кілька років просідання ґрунту навкіл будинку посилилося. Вірогідно, внаслідок зведення нових багатоповерхівок по вул. Паризької Комуни змінився напрямок стікання ґрунтових вод (на такий висновок наштовхує поява у задньому дворі ями-промоїни, з якою мешканці «дому Кондратюка» безуспішно намагаються боротися власними силами).

Після описаної вище імітації ремонту міська влада та підпорядковані їй структури втратили будь-який інтерес до стану будівлі. Користуючись цілковитою безконтрольністю, більш заможні власники квартир зайнялися самочинними добудовами, що спотворюють автентичний вигляд пам’ятки.

9.jpg

Самочинні прибудови і яма-промоїна у задньому дворі

Зрештою дійшло до того, що восени минулого року з фасаду будинку безслідно зникла меморіальна дошка. Про крадіжку було повідомлено в міліцію. Сподівання, що відновлення дошки відбудеться хоча б у день ювілею, не справдилися.

Та відсутність дошки – півбіди. Головною проблемою є неухильне руйнування історичної споруди, пов’язаної з народженням і ранніми роками життя Юрія Кондратюка. Одного дня внаслідок недбальства і байдужості комунальних служб міста цінна пам’ятка минулого може просто завалитися.

Бути невизнаним на Батьківщині – невже це неминуча доля генія? Чи то Полтава не навчилася належним чином шанувати усіх своїх видатних синів – багато ж бо їх?

Про автора

Ігор Гавриленко

Ігор Гавриленко

історик (Історія твориться сьогодні, і творимо її ми)

138
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему