Живу я, конечно же, не в Париже, а скорее наоброт, в Каунасе. Но почему-то, особенно после самміта "Україна-ЄС" иногда ощущаю себя натуральным Кисой Воробьяниновым, из известного советского сатирического романа! Да и ностальгия все чаще овладевает душой какая-то такая.
Полтавські спортсмени отримають грошову винагороду
Це начебто було задумано як нотатки українця після Дня Незалежності. Можливо, для репортера це запізно, але для блогера - у самий раз... Відстоялось, утрусилося трохи все у голові - радісні й не дуже думки та враження... Поштовхом же до написання цих рядків став не звичний негатив української дійсності, а навпаки: приємна і навіть радісна подія. У День незалежності України я дивився в інтернеті парад наших військ в Києві.
Шкода, що сам не перебував тоді в столиці, хоча був від неї недалеко - в рідній Полтаві. Шкода подвійна: я зараз здебільшого проживаю аж в Литві...
"Журналюги" - слово, хоть и не слишком употребимое, но в нашей лексике отражает суть явления и профессии.
Почему-то сразу, когда прочитал волнительные строки о том, как встречали в киевском аэропорту Борисполь наших спортсменов-паралимпийцев, всплыли в мозгу эти знаменитые (но и полузабытые) строки из крылатых фраз Александра Довженко
Живе сьогодні в Каунасі (Литва). Закінчив КДУ факультет журналістики. 35 років стажу. Полтавець. Зараз пенсіонер.
196