Розмір тексту

Провулок Петра Болбочана у Полтаві.До 135-річчя з дня народження

Рівно 135 років тому (5 жовтня 1883 року)  у сім’ї священика  села Ярівка на Чернівеччині народився Петро Болбочан, полковник Армії УНР. Саме він очолював військову операцію визволення Полтави від російсько-більшовицьких окупантів. Це було сто літ тому, навесні 1918 року. Декомунізація викреслила з топоніміки Полтави    провулок  Червоний, що асоціюється з кривавим червоним ленінсько-сталінським терором і чекістськими катівнями. Натомість у облцентрі з ініціативи депутата Полтавської міськради Юліана Матвійчука з’явився провулок на честь видатного військовика армії Української Народної Республіки (УНР). З нагоди   сторіччя Української революції 1917-21 рр.   продовжую публікувати просвітницькі матеріали про нові топоніми облцентру на честь подій та особистостей,які тоді виборювали незалежність. Отже, доречно сьогодні коротко розповісти про Петра Болбочана.

Спершу вирішив піти шляхом тата-священика: навчався в духовній семінарії. Проте згодом закінчив Чугуївське юнкерське училище. Під час навчання у ньому організував український гурток з вивчення і популяризації української мови.  Учасник Першої світової війни як офіцер 38-го Тобольського полку, нагороджений кількома орденами.

    З початком Української революції 1917-1921 рр. займався організацією українських військових частин. 22 листопада 1917-го очолив сформований із добровольців Південно-Західного фронту російської армії 1-й Український Республіканський полк. Оскільки солдатський комітет перебував під контролем більшовиків, полк роззброїли, а казарми підірвали і розстріляли гарматами.

     На початку 1918-го сформував Республіканський курінь, реорганізований у 2-й Запорізький піший курінь. «Запорожці» Петра Болбочана стали одним з найбільш боєздатних з’єднань Армії УНР: відіграли ключову роль у участь у придушенні Січневого російсько-більшовицького заколоту  в Києві, звільненні столиці УНР від російсько-більшовицьких загарбників у лютому 1918-го. З грудня 1918-го Петро Болбочан став командувачем Лівобережної групи української армії .

   Очільники Української держави  виробили загальний план боротьби з більшовиками в Наддніпрянській Україні, зокрема Запоріжцям-Болбочанівцям було поставлено  завдання: просуватися на ст. Гребінка й Полтава, здобути Полтаву, Харків і вигнати російсько-більшовицьких окупантів за межі України. Це завдання Болбочан виконав: 27 березня визволено Полтаву, а 6 квітня 1918 року – м. Харків.  Блискуче провів Кримську операцію в квітні 1918-го: разом із німецькими союзниками визволяв наш український Крим від більшовиків. Командував захистом східних кордонів України.  

Петро Болбочан з дружиною Петро Болбочан з дружиною

     Мав незаперечний авторитет серед підлеглих, а більшовики обіцяли за його голову 50 тисяч золотих рублів.

  Чітко притримувався державницької позиції, мріяв про сильну армію. В одному з наказів військам наголошував: «ніяких совєтів робочих депутатів, монархічних організацій… я не допущу. Підкреслюю, що ми боремося за самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину Росію, якою б вона не була – монархічна чи большевицька».
«В житті був дуже скромний, без тіні манії величності…, – згадував сотник Б. Монкевич. – Він ніколи не підвищував голосу, нікого не розносив і не робив нікому нагани, як це роблять більшість строєних начальників. Вистачало одного погляду Болбочана, щоб людина розуміла, чого він бажає і чи задоволений він чи ні».

     Після відступу з Лівобережжя знятий з командування Запорозьким корпусом. Зокрема, після вимушеного відступу військ Болбочана з Харкова, полковника звинуватили у залишенні міста Червоній армії без бою. Після цього він вступає у конфлікт з керівництвом Директорії. У червні 1919-го був заарештований і засуджений до страти за підозрою у намірах здійснити державний переворот (усунути від влади Головного отамана Симона Петлюру). Декілька днів провів під арештом, а потім кілька місяців – під наглядом місцевої влади у Станіславові (нині Івано-Франківськ). Завдяки великій симпатії у військах, мав змогу втекти. Однак не зробив цього, бо прагнув довести, що за ним немає жодної провини.
    Розстріляний 28 червня 1919-го на станції Балин на Хмельниччині.
У трагічній долі Петра Болбочана відбилася вся неоднозначність і трагічність тогочасного державотворчого процесу та військового будівництва.

Петро Болбочан з дружиною і батьками Петро Болбочан з дружиною і батьками

    Та мусимо нині, через сто років після тих славних і трагічних подій Перших визвольних змагань, стверджувати, що справа і головна ідея життя як Петлюри, так і Болбочана - здобуття Української державності стала реальністю. А це означає, що вже відновлена у 1991 році Українська держава «помирила» їх обох: як Законом України «Про правовий статус та вшанування борців за незалежність України у XX столітті» , так і увічненням у назвах вулиць, скерів, площ. У Полтаві, скажімо, є і вулиця Симона Петлюри, де він народився, так і провулок на честь Болбочана.

   П.С. При підготовці матеріалу автор використовував матеріали з фейсбук-сторінки Українського інституту національної пам’яті (УІНП), з українського розділу  Вікіпедії  та  історичну довідку для голови Полтавської облдержадміністрації, що готувалася  координатором  Полтавської міської громадсько-наукової топонімічної групи Юліаном Матвійчуком. 

 Блоги з теми назв вулиць Полтави на честь подій або особистостей, пов’язаних з Українською революцією 1917-21 рр.  можна прочитати за посиланнями нижче 

ВУЛИЦЯ ГЕРОЇВ КРУТ  

ВУЛИЦЯ СОБОРНОСТІ 

ВУЛИЦЯ СИМОНА ПЕТЛЮРИ 

ВУЛИЦЯ ПАТРІАРХА МСТИСЛАВА 

ВУЛИЦЯ ГОРЛІС-ГОРСЬКОГО 

ВУЛИЦЯ ВІКТОРА АНДРІЄВСЬКОГО

БУЛЬВАР ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ

ХОЛОДНОЯРСЬКИЙ МАЙДАН

Про автора

Олег Пустовгар

Олег Пустовгар

Перший заступник голови Полтавського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім.Тараса Шевченка

228
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему