Вулиця Героїв Крут

Бій під Крутами. Історична довідка Українського інституту національної пам’яті (УІНП)

Один з перших українофобських кроків сумнозвісного екс-міністра-феесбешнка табачніка –вилучення з шкільних підручників історії будь-яких згадок про бій під Крутами. І це не дивно, адже тодішній прокремлівський режим януковича-табачніка робив усе, аби знищити пам'ять про звитяжні сторінки війни більшовицької Росії проти Уукраїнської Народної Республіки (УНР). Нині, коли триває нова війна - вже не з лєнінською, а путінською Росією мегаважливо відроджувати цю пам’ять. Минуло сто років, мінялися генсеки у Кремлі, президенти, але проблема у не у персоналіях - лєнінах, путіних, сталіних…Проблема у тому, що зло російського імперіалізму досі не подолано. Тож, національна пам'ять - це ще одна наша зброя у гібридній війні з нащадками Золотої Орди.

 Фахівці Українського інституту національної пам"яті (УІНП)  «виклали» на офіційний сайт цієї державної установи історичну довідку, аби нею міг послуговуватся широкий загал - студентство, вчителі історії. Цитую цей документ без змін.

«На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ. В Бахмачі обидві групи об’єдналися.

Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці стали опорою Центральної Ради.

25–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу.

Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Значна частина студентів та гімназистів не мала достатньої військової підготовки, були погано озброєні та екіпіровані. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще зо 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва з Ніжина.

Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів, бронепотяг під командою сотника М. Ярцева і бойовий потяг сотника С. Лощенка.

Близько шести годин тривав бій з переважаючими російськими військами, загальною чисельністю близько 4800 осіб.

Після бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до ешелонів. 27 студентів та гімназистів — одна чота - під час відступу потрапили у полон. І наступного дня вони були розстріляні або замордовані. Розстріл студентів під Крутами був одним із перших випадків розправи над полоненими у роки російсько-української війни, яка розпочалася в грудні 1917-го і тривала з перервами до листопада 1921 року. Він показав, що росіяни ведуть цю війну за іншими правилами, адже на фронтах Першої світової воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя.Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховані на Аскольдовій могилі. Участь у траурному мітингу на Аскольдовій могилі взяли державні й політичні діячі УНР, представники інтелігенції.За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих.Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.

Відступаючи, крутянці підірвали мости і залізничне полотно і цим затримали більшовицький наступ. Затримавши ворога на чотири дні, вони дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності». 

Учасники бою під Крутами з Полтавщини

Одним із тих, хто захистив Київ бодай на кілька днів від російсько-більшовицької навали, був наш славний земляк, уродженець Полтавщини Аверкій Гончаренко. 

Він народився 22 жовтня 1890 року в селі Дощенках  тодішнього Лохвицького повіту. 1912 року закінчив із відзнакою Чугуївську військову школу. У 1916-му у званні капітана командував батальйоном. За бойові заслуги нагороджений хрестом св. Георгія з мечами. Згодом викладав у Київській школі прапорщиків. Після Української революції 1917 року сотник Гончаренко українізував цей навчальний заклад і домігся його перейменування на Першу юнацьку військову школу імені Богдана Хмельницького, а в липні став її курінним командиром. Укомплектована вона була учнями колишніх військових шкіл з освітою не нижче 6 класів гімназії. Із них сформували Юнацький курінь, до складу якого ввійшли чотири сотні по 150 юнаків та 20 старшин. Уже 23 грудня 1917 року цей курінь, маючи на озброєнні 16 кулеметів, зайняв позиції під Бахмачем, де прийняв перший бій із більшовицькими інтервентами.
Чому ж у такий скрутний час наша держава, зусебіч оточена ворогами, залишилася без війська? А тому, що тодішній уряд, у якому переважали соціалісти, вважав, що Україні діюча армія не потрібна. Вишколених, загартованих війною солдатів відпустили “ділити землю”… У той самий час російські більшовики стягали до України свої війська.
Юнацький курінь під орудою сотника Гончаренка відступав із боями від Бахмача до станції Крути, куди 27 січня 1918 року підійшла йому на допомогу Студентська сотня під командою поручника Омельченка. 
У Студентській сотні був також молодший брат Аверкія Гончаренка – студент третього курсу медицини. Гончаренко звернув увагу на стан цієї сотні й надав їй найбезпечніший відрізок фронту. Він поглядом проводжав свого брата, як виявилося пізніше, – назавжди…
 Аверкій  продовжив службу в Армії УНР і 1919 року вже у званні полковника був призначений губерніальним комендантом Поділля, а згодом – начальником канцелярії Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри. Проживав у Галичині, де працював в українській кооперації. Після закінчення Другої світової війни Аверкій Гончаренко проживав у еміграції в США. Попри  похилий вік, довгий час був активним громадським діячем. Помер 12 квітня 1980 року.

   У бою під Крутами брав участь ще один наш земляк-уродженець Семенівського району Божинський-Божко Микола Васильович.Він народився 23 жовтня 1895 рокуу дворянській сім’ї Василя Трохимовича та Наталії Михайлівни у с. Калкаїв Хорольського повіту, Полтавської губернії (тепер – село Старий Калкаїв, Семенівський район, Полтавська область).Від серпня 1907 до 29 квітня 1915 рр. навчався у Лубенській гімназії. Згодом переїхав навчатся до Києва-вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Університету св. Володимира. На початку січня 1918 р. працював помічником діловода у Міністерстві земельних справ УНР. Під час бою під Крутами 29 січня 1918 року потрапив у полон і був розстріляний більшовиками. 19 березня 1918 року похований на Аскольдовій могилі у Києві.

   На жаль, через антипрезидентську (маю на увазі дії з нівелювання указу Президента Порошенка про сторіччя Української революції)  позицію  екс-мера Матковського у Полтаві так і не з’явилася вулиця імені Аверкія Гончаренка. Але зупинити переможну ходу з увічнення памяті Аверкія Гончаренка неможливо ніяким матковським. Торік з ініціативи «Просвіти» і управління культури ПОДА у Полтавському краєзнавчому музеї відкрито постійно діючу експозицію, присвячену УНР. Приємно, що у ній знайшлося гідні місця (і фото, і спецстенд та ін.)  Аверкію Гончаренку і Миколі Божинському. Увічнено Аверкія  Матвійовичу Гончаренка й в Лохвиці : завдяки активісту «Просвіти» Олександру Панченку й  очолюваному ним Інституту Українського Вільного Козацтва імені Антона Кущинського на одній із центральних вулиць райцентру встановлено пам'ятний знак. Тож, назва  вулиці Героїв Крут є ще й даниною пам’яті цим  нашим землякам  - діячам  УНР, учасникам Української революції 1917-21 років.

Пам"ятний знак Аверкію Гончаренку у Лохвиці 

Корисні посилання для допитливих

   Найпотужнішим сайтом, де систематизовано максимум інформації є ресурс ініціативи  «Пам’ятай про Крути» , адже тут не лише історичний фактаж, статті,спогади, але й відео, ілюстрації,  15 пісень у mp-форматі  , а ще вичерпна інформація про прозові літературні твори та всі 65 віршів класиків української літератури,  серед яких найбільш відомий Павла Тичини «Пам’яті тридцяти» . .«Герої України. Крути. Перша незалежність» Так називається  стрічка, що  створена творчим об’єднанням документальних фільмів та програм Національної телекомпанії України до 96-ї річниці героїчного бою на станції Крути українських захисників з військами радянської Росії. Стаття у газеті «Україна молода». Своїми думками з читачами "Історичної Правди" у інтерв’ю «Завдяки Крутам УНР визнали державою»  поділився доктор історичних наук, професор, директор Центру українознавства Київського національного університету імені Т. Шевченка (2000-2007), академік Академії наук вищої школи України Володимир СЕРГІЙЧУК.   Стаття прес-центру   МНК. Стаття у газеті «Зоря Полтавщини» від Управління у справах преси та інформації , яке мав честь очолювати у 2005-10рр.   Стаття активіста "Просвіти"   з Лохвиці, президента  Інституту Українського Вільного Козацтва імені Антона Кущинського Олександра Панченка про Аверкія Гончаренка на сайті «Полтавщина». 

P.S.   При підготовці матеріалу автор використовував матеріали з офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті,  Вікіпедії,  інших інтернет-джерел та  історичні довідки для голови Полтавської облдержадміністрації, що готувалися  учасниками  Полтавської міської громадсько-наукової топонімічної групи Юліаном Матвійчуком, Тарасом Пустовітом, Володимиром Мокляком, Оксаною  Коваленко, Юрієм Волошиним, Борисом Тристановим, Олександром Ластовецьким.   Минулорічні  матеріали з теми  «Поборники незалежності  у  назвах вулиць Полтави»  можна прочитати тут , тут ,  тут  і тут.