Вулиця Симона Петлюри у Полтаві
2017-го відзначається сторіччя Української революції. Тож «Просвіта» продовжує публікувати матеріали про нові топоніми облцентру на честь подій та особистостей, які виборювали незалежність України сто років тому. Блоги з цієї тематики можна прочитати тут і тут Рівно 91 рік тому, 25 травня у Парижі більшовицьким агентом Самуїлом Шварцбардом було підступно вбито Симона Петлюру. Отож, сьогодні піде мова про вулицю, названу на його честь.
Ретроспектива. Вулиця є. Далі -пам’ятник
Полтавське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» впродовж усіх років новітньої незалежності доклало чимало зусиль для вшанування пам’яті нашого земляка.Починаючи з 1992 року влаштовувалися вечори пам’яті, покази у вузах документальних фільмів, зустрічі зі студентством. Знаковим науковим проектом стали Полтавські петлюрівські наукові читання, які ініціював і організовував Микола Кульчинський. За підсумками читань «Просвіта» видавала наукові збірники. Просвітянин, один із фундаторів «Молодої Просвіти» на Полтавщині, активіст Революції Гідності Олексій Логвінов створив тематичний громадський сайт У 2006 р. з ініціативи «Просвіти» управління культури Полтавської ОДА на будинку колишньої Полтавської духовної семінарії (нині навчальний корпус Полтавської державної аграрної академії) по вул. Сковороди 1/3 встановило меморіальну дошку С. Петлюрі. Нагадаю,що нещодавно проросійські вандали-українофоби її зруйнували - підло,боягузливо, тихцем, вночі. Відновимо спільно-влада і громадськість,принаймні так запевнив начальник управління культури Генадій Фасій.
«Просвіта» ще 25 років тому на повен голос заявила : вулицю Артема, де мешкав Симон Петлюра, необхідно перейменувати на його честь та спорудити гідний пам’ятник видатному полтавцю. Як могли ми доносили цю позицію до влади і мешканців краю - у офіційних зверненнях, на «круглих столах», під час виступів у ЗМІ… Вода камінь точить. Про пам’ятник давав інтерв’ю «Полтавщині» тут , напишу з цього приводу окремий блог. А от завдяки «декомунізаційному» законодавству з мапи славної Полтави викреслено ще один колоніальний топонім. Так, мрія просвітян здійснилася! Проте варто констатувати й опір чинної міської влади, яка протягом року не спромоглася замінити таблички. Нові розміщено лише на будівлі Державного Ощадбанку та фірми «Юліс», на решті будинків «красується» кличка більшовицько-сепаратистського діяча Артема. Напевне, саме так «виконують» панове Мамай і Матковський Указ Президента Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років… Пригадую, як рік тому під час дискусій про нові назви воїн батальйону «Азов» Артем Павлов на засіданні громадсько-наукової топонімічної комісії емоційно запевняв, мовляв, якщо не перейменуєте вулицю Артема, «ми зробимо це самі – силою позбиваємо таблички». Цього хлопця можна зрозуміти: Артем очолював Донецько-Кривірозьку республіку. Це сепаратистське псевдодержавне утворення використувалося тодішнім очільником Кремля Ульяновим-Лєніним проти УНР. Минуло сто років, але імперська сутність правлячої еліти Росії та ж. Тепер вже Путін використовує ДНР і ЛНР як гальмо України на шляху до реальної незалежності і євроатлантичної інтеграції. Захарченко і Плотницький продовжують справу проросійського більшовика Артема. А отой воїн «Азова» - справу Героїв армії УНР.
Коротко про земляка та корисні посилання
Симон Петлюра
Петлю́ра Си́мон Васи́льович (10 (22)
травня 1879, Полтава, Російська імперія — 25 травня 1926, Париж, Франція) –
видатний український державний, громадсько-політичний діяч, публіцист; член
Центральної та Малої Рад, генеральний секретар військових справ, головний Отаман армії
Української Народної Республіки (УНР), голова
Директорії УНР. Походив із давньої козацько-священицької родини, проживав у
Полтаві у батьківському будинку по вул. Завгородній, 20 (нині перехрестя вулиць
Артема – Зигіна). Після закінчення Полтавського духовного училища навчався
у Полтавській духовній семінарії (1895–1901), з якої був виключений за вияв
революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора М.
Лисенка. З 1900 – член Революційної української партії (РУП). Під загрозою
арешту восени 1902 С. Петлюра виїхав на Кубань, де працював учителем,
архівістом, був членом Чорноморської вільної громади РУП у Катеринодарі. Кілька
місяців навчався на університетських курсах українознавства у Львові, якими
керував М. Грушевський. На поч. 1906 С. Петлюра редагував у Петербурзі
часопис «Вільна Україна». З липня 1906 – секретар київської газети «Рада», а
від літа 1907 до 1908 – співредактор соціал-демократичного часопису «Слово». З
1912 – редактор російськомовного журналу «Украинская жизнь» (м. Москва), в
якому друкувалися М. Грушевський, Д. Донцов, С. Русова, С. Єфремов та ін.У роки
Першої світової війни 1914 – 1917 – працівник Союзу земств і міст, голова
Українського військового комітету Західного фронту у Мінську. У період
української революції С. Петлюра стає одним із її провідників: з березня 1917 –
член Української Центральної Ради, з травня – Генеральний Секретар військових
справ. У січні-лютому 1918, сформувавши Гайдамацький кіш Слобідської України,
він бере активну участь у придушенні більшовицького повстання у Києві. За
Гетьманату очолює Київське губернське земство і Всеукраїнський союз земств
(опікується кооперативним рухом на селі та розробляє проект електрифікації
України), організовує упорядкування могили Т. Шевченка і Чернечої гори у
Каневі. За антигетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств у липні
Петлюру заарештовують, але під час повстання проти гетьманського режиму у
листопаді 1918 його звільняють із в’язниці і обирають до складу Директорії УНР.
З листопада 1918 С. Петлюра – Головний отаман армії УНР, а з лютого 1919 –
голова Директорії УНР. На чолі об’єднаних українських збройних сил 30 серпня
1919 С. Петлюра здобуває Київ, а 05 грудня 1919 виїжджає до Варшави для
організації військово-політичного союзу з Польщею проти більшовицької Росії. З
листопада 1920 С. Петлюра керує роботою екзильного уряду УНР у Польщі (Тарні,
Ченстохові, Варшаві). 31 грудня 1923 виїжджає до Австрії, а згодом – до
Угорщини та Швейцарії. У жовтні 1924 оселяється у Парижі, де організовує
видання тижневика «Тризуб», продовжує виконувати обов’язки голови Директорії
УНР і Головного отамана УНР.
Підступно вбитий більшовицьким агентом С.-Ш. Шварцбардом 25 травня 1926 р.
Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі. Сестри Петлюри Маріанна та Феодосія
були репресовані радянською владою у 1937, будинок родини Петлюр у Полтаві було
націоналізовано, згодом зруйновано.
Більше матеріалів на тематичному сайті, який створений з ініціативи Полтавської крайової «Просвіти» тут . Докфільм «Лтави» з циклу «Поборники незалежності» ( ініціатива "Просвіти", зокрема автора цих рядків) можна переглянути тут . Стаття з цікавою інфографікою тут
P.S. При підготовці матеріалу використано матеріали Вікіпедії, інших інтернет-джерел та історичні довідки для голови Полтавської облдержадміністрації , що готувалися учасником Полтавської міської громадсько-наукової топонімічної групи Тарасом Пустовітом.
Обговорення підтримую на своїй сторінці у ФБ