25 травня, 17:33

Вулиця Симона Петлюри у Полтаві

2017-го відзначається  сторіччя  Української революції.  Тож  «Просвіта»  продовжує публікувати матеріали  про нові  топоніми  облцентру на честь подій та особистостей,  які виборювали незалежність України сто років тому.  Блоги з цієї тематики можна прочитати  тут і  тут Рівно 91 рік тому, 25 травня у Парижі більшовицьким агентом Самуїлом  Шварцбардом  було підступно вбито Симона Петлюру. Отож, сьогодні  піде мова про вулицю, названу на його честь.

Ретроспектива. Вулиця є. Далі -пам’ятник

   Полтавське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» впродовж усіх років новітньої незалежності доклало чимало зусиль для вшанування пам’яті нашого  земляка.Починаючи з 1992 року  влаштовувалися вечори пам’яті, покази у вузах документальних фільмів, зустрічі зі студентством. Знаковим науковим проектом стали Полтавські петлюрівські наукові читання, які ініціював і організовував Микола Кульчинський. За підсумками читань «Просвіта»  видавала наукові збірники. Просвітянин, один із фундаторів «Молодої Просвіти» на Полтавщині, активіст Революції Гідності Олексій Логвінов створив тематичний громадський сайт    У 2006 р. з ініціативи «Просвіти» управління культури Полтавської ОДА на будинку колишньої Полтавської духовної семінарії (нині навчальний корпус Полтавської державної аграрної академії) по вул. Сковороди 1/3 встановило  меморіальну дошку С. Петлюрі. Нагадаю,що нещодавно проросійські вандали-українофоби її зруйнували - підло,боягузливо, тихцем, вночі. Відновимо спільно-влада і громадськість,принаймні так запевнив начальник управління культури Генадій Фасій.

 «Просвіта» ще  25 років тому на повен голос заявила : вулицю Артема, де мешкав Симон Петлюра, необхідно перейменувати на його честь та спорудити гідний пам’ятник видатному полтавцю. Як могли ми доносили цю позицію до влади і мешканців краю - у офіційних зверненнях, на «круглих столах», під час виступів у ЗМІ… Вода камінь точить. Про пам’ятник давав інтерв’ю «Полтавщині» тут  , напишу з цього приводу окремий блог.  А от завдяки «декомунізаційному» законодавству з мапи славної Полтави викреслено ще один колоніальний топонім. Так, мрія просвітян здійснилася! Проте варто констатувати й опір чинної міської влади, яка протягом року не спромоглася замінити таблички. Нові розміщено лише на будівлі Державного Ощадбанку  та фірми «Юліс», на решті будинків «красується» кличка більшовицько-сепаратистського діяча Артема. Напевне, саме так «виконують» панове Мамай і Матковський Указ Президента Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років…    Пригадую, як рік тому під час  дискусій про нові назви  воїн   батальйону «Азов»  Артем Павлов на засіданні громадсько-наукової топонімічної  комісії  емоційно запевняв, мовляв,  якщо не перейменуєте вулицю Артема,  «ми зробимо  це  самі – силою  позбиваємо таблички».   Цього хлопця  можна зрозуміти: Артем  очолював   Донецько-Кривірозьку  республіку.   Це сепаратистське  псевдодержавне  утворення   використувалося  тодішнім очільником    Кремля   Ульяновим-Лєніним   проти  УНР.  Минуло сто років, але імперська сутність правлячої еліти Росії  та ж. Тепер вже Путін  використовує ДНР і ЛНР  як гальмо  України на шляху до реальної незалежності і євроатлантичної інтеграції.  Захарченко і Плотницький  продовжують   справу   проросійського більшовика  Артема.  А отой воїн «Азова» - справу Героїв армії  УНР.

               Коротко  про земляка та корисні посилання

Симон Петлюра Симон Петлюра

Петлю́ра Си́мон Васи́льович (10 (22) травня 1879, Полтава, Російська імперія — 25 травня 1926, Париж, Франція) – видатний український державний, громадсько-політичний діяч, публіцист; член Центральної та Малої Рад, генеральний секретар військових справ, головний Отаман армії Української Народної Республіки (УНР), голова Директорії УНР. Походив із давньої козацько-священицької родини, проживав у Полтаві у батьківському будинку по вул. Завгородній, 20 (нині перехрестя вулиць Артема – Зигіна). Після закінчення Полтавського духовного училища навчався у Полтавській духовній семінарії (1895–1901), з якої був виключений за вияв революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора М. Лисенка. З 1900 – член Революційної української партії (РУП). Під загрозою арешту восени 1902 С. Петлюра виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом, був членом Чорноморської вільної громади РУП у Катеринодарі. Кілька місяців навчався на університетських курсах українознавства у Львові, якими керував М. Грушевський. На поч. 1906 С. Петлюра редагував у Петербурзі часопис «Вільна Україна». З липня 1906 – секретар київської газети «Рада», а від літа 1907 до 1908 – співредактор соціал-демократичного часопису «Слово». З 1912 – редактор російськомовного журналу «Украинская жизнь» (м. Москва), в якому друкувалися М. Грушевський, Д. Донцов, С. Русова, С. Єфремов та ін.У роки Першої світової війни 1914 – 1917 – працівник Союзу земств і міст, голова Українського військового комітету Західного фронту у Мінську. У період української революції С. Петлюра стає одним із її провідників: з березня 1917 – член Української Центральної Ради, з травня – Генеральний Секретар військових справ. У січні-лютому 1918, сформувавши Гайдамацький кіш Слобідської України, він бере активну участь у придушенні більшовицького повстання у Києві. За Гетьманату очолює Київське губернське земство і Всеукраїнський союз земств (опікується кооперативним рухом на селі та розробляє проект електрифікації України), організовує упорядкування могили Т. Шевченка і Чернечої гори у Каневі. За антигетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств у липні Петлюру заарештовують, але під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 його звільняють із в’язниці і обирають до складу Директорії УНР. З листопада 1918 С. Петлюра – Головний отаман армії УНР, а з лютого 1919 – голова Директорії УНР. На чолі об’єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 С. Петлюра здобуває Київ, а 05 грудня 1919 виїжджає до Варшави для організації військово-політичного союзу з Польщею проти більшовицької Росії. З листопада 1920 С. Петлюра керує роботою екзильного уряду УНР у Польщі (Тарні, Ченстохові, Варшаві). 31 грудня 1923 виїжджає до Австрії, а згодом – до Угорщини та Швейцарії. У жовтні 1924 оселяється у Парижі, де організовує видання тижневика «Тризуб», продовжує виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного отамана УНР.
Підступно вбитий більшовицьким агентом С.-Ш. Шварцбардом 25 травня 1926 р. Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі. Сестри Петлюри Маріанна та Феодосія були репресовані радянською владою у 1937, будинок родини Петлюр у Полтаві було націоналізовано, згодом зруйновано.

Більше матеріалів на тематичному сайті, який створений з ініціативи Полтавської крайової «Просвіти»  тут . Докфільм «Лтави» з циклу «Поборники незалежності» ( ініціатива "Просвіти", зокрема автора цих рядків) можна переглянути тут . Стаття з цікавою інфографікою  тут 

P.S. При підготовці матеріалу  використано матеріали Вікіпедії, інших інтернет-джерел та  історичні довідки для голови Полтавської облдержадміністрації , що готувалися  учасником  Полтавської міської громадсько-наукової топонімічної групи Тарасом Пустовітом.

Обговорення підтримую на своїй сторінці у ФБ

Про автора
Олег Пустовгар
Член Правління Полтавського обласного об'єднання товариства "Просвіта" ім.Тараса Шевченка
Олег Пустовгар
154
Останні публікації