Розмір тексту

Вулиця Віктора Андрієвського у Полтаві

2018-го відзначається  сторіччя Української революції. Тож  «Просвіта»  продовжує публікувати матеріали  про нові  топоніми  облцентру на честь подій та особистостей,  які виборювали незалежність України сто років тому.

Декомунізація назавжди стерла з мапи Полтави ім’я більшовика Григорія Петровського. Це він був посланцем червоного Кремля у  липні 1917 року  для боротьби проти Української Центральної ради. . Це він був серед організаторів кривавої ВЧК. Це він входив до найближчого оточення ката Українського народу - Сталіна: з  березня 1919 до літа 1938 року — голова ВУЦВК  («всеукраїнський староста») ;належав до тієї частини партійного й державного апарату УСРР, яка, орієнтуючись на Москву, повністю відкидала ідею українських націонал-комуністів про можливість існування української радянської державності.   Це він у  квітні 1919  року був одним із керівників операції з жорстокого придушення  антибільшовицького Куренівського повстання. Це він після поразки УНР , у 1922 році  від імені маріонеткової УРСР  підписав Договір про утворення СРСР.

Отже, розпорядженням голови ОДА Валерія Головка з ініціативи голови міської «Просвіти» Тараса Пустовіта вулицю Петровського як окупаційний топонім перейменовано на честь Віктора Андрієвського - активного учасника Української Революції 1917-21 рр. , одного  із співзасновників Української демократичної хліборобської партії (разом із братами Шеметами, В’ячеславом Липинським та Миколою Міхновським),  діяча Полтавської «Просвіти», губернського комісара освіти.У 1917 обраний гласним Полтавської міської думи, в 1917–1918 – Полтавський губернський комісар у справах народної освіти. Брав участь у реорганізації нижчої школи, започаткувавши курси українознавства. З приходом у 1919 до влади більшовиків змушений залишити Полтаву та виїхати до Галичини, де керував проддепартаментом Державного секретаріату ЗУНР. Закінчив Першу полтавську гімназію, природничий факультет Київського університету (1907). З 1909 викладав хімію і товарознавство у Полтавському комерційному училищі, співпрацював з часописами «Рідний край», «Сніп», «Літературно-науковий вісник». Від 1912 – член «Громади», один із фундаторів українського клубу в Полтаві. У 1913–1916 – гласний Полтавського губернського земства. З 1920 – на еміграції : працював у культурно-просвітницьких організаціях у таборах для інтернованих у містах Ліберець та Яблонець-над-Нисою. Від 1922 – директор гімназії та референт культури української громади у Каліші. У червні 1941 обраний другим заступником голови Українського Національного Комітету у Кракові. У повоєнні роки мешкав у Німеччині, де займався публіцистикою. Головна праця – мемуари в 2-х томах «З минулого» (1917-й рік на Полтавщині) (1921, Берлін; 2-е вид. 1963, Нью-Йорк). Інші праці: «До характеристики українських правих партій» (1921), «Три громади» (1938), «М. Лисенко» (1942) та ін.

Статтю голови Полтавської міської «Просвіти» Тараса Пустовіта  «ВІКТОР АНДРІЄВСЬКИЙ – ВИДАТНИЙ ДІЯЧ І ЛІТОПИСЕЦЬ ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ»   у газеті «Зоря Полтавщини»  можна прочитати тут

П.С. Блоги з теми назв вулиць Полтави на честь подій або особистостей, пов’язаних з Українською революцією 1917-21 рр.  можна прочитати тут а,також  тут ,туті тут

Про автора

Олег Пустовгар

Олег Пустовгар

Перший заступник голови Полтавського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім.Тараса Шевченка

187
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему