Створенню ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою передувала довга історія. На шляху від ідеї до її реалізації пройшли чимало етапів.

Моніторинг вакансій, «відсіювання» реальних пропозицій від роботодавців, численні телефонні дзвінки для довідок, тривалий пошук та очікування. Це реальність, з якою зіштовхуються ветерани, працевлаштовуючись після проходження реабілітації, лікування та відновлення. 

Що таке незалежність та наскільки вона цінна, я бачив в очах і вчинках наших людей під час підготовки оборонних заходів Полтавського району та міста в перший день повномасштабного вторгнення ворога.

Не забуваймо, жорстока війна продовжується.

«…Каркас із цегли – це все, що залишилося від мого обкладеного, хоч вже і старенького будинку. Сама ж оселя, як бачите, просто «розкисла», розповзлася. Немов розчинилася в тоннах води, як і не було її», – таке страшне горе й випробування довелося пережити 80-річній бабусі з Херсона, яка на схилі літ втратила свою домівку внаслідок підриву окупантами Каховської ГЕС. 

Із перших годин катастрофи, що спіткала наших співвітчизників на Херсонщині, отримав сотні дзвінків і повідомлень від жителів громад Полтавського району з питанням: «Чим можемо допомогти?».

Проблеми опорно-рухового апарату. Втрата кінцівок. Протезування. Реабілітація. Це не просто медичні терміни, а реалії життя для багатьох людей – як цивільних, так і військових. 

Три роки тому, 25 травня 2020-го, почався новий етап у житті – Указом Президента був призначений головою Полтавської районної державної адміністрації. 

Мене як очільника Полтавського району та керівника оборони району часто запитують, як я ставлюся до ситуації, що склалася в місті. 

Іноді люди, які здавалися, на перший погляд, не такими потужними особистостями, повною мірою проявили свій патріотизм, внутрішні цінності, якості характеру, стійкість, силу волі й не побоялися взяти на себе відповідальність. І навпаки. Дуже «великі», «вагомі» фігури виявлялися зовсім дрібними.