Моніторинг вакансій, «відсіювання» реальних пропозицій від роботодавців, численні телефонні дзвінки для довідок, тривалий пошук та очікування. Це реальність, з якою зіштовхуються ветерани, працевлаштовуючись після проходження реабілітації, лікування та відновлення. 

Що таке незалежність та наскільки вона цінна, я бачив в очах і вчинках наших людей під час підготовки оборонних заходів Полтавського району та міста в перший день повномасштабного вторгнення ворога.

Не забуваймо, жорстока війна продовжується.

«…Каркас із цегли – це все, що залишилося від мого обкладеного, хоч вже і старенького будинку. Сама ж оселя, як бачите, просто «розкисла», розповзлася. Немов розчинилася в тоннах води, як і не було її», – таке страшне горе й випробування довелося пережити 80-річній бабусі з Херсона, яка на схилі літ втратила свою домівку внаслідок підриву окупантами Каховської ГЕС. 

Із перших годин катастрофи, що спіткала наших співвітчизників на Херсонщині, отримав сотні дзвінків і повідомлень від жителів громад Полтавського району з питанням: «Чим можемо допомогти?».

Проблеми опорно-рухового апарату. Втрата кінцівок. Протезування. Реабілітація. Це не просто медичні терміни, а реалії життя для багатьох людей – як цивільних, так і військових. 

Три роки тому, 25 травня 2020-го, почався новий етап у житті – Указом Президента був призначений головою Полтавської районної державної адміністрації. 

Мене як очільника Полтавського району та керівника оборони району часто запитують, як я ставлюся до ситуації, що склалася в місті. 

Іноді люди, які здавалися, на перший погляд, не такими потужними особистостями, повною мірою проявили свій патріотизм, внутрішні цінності, якості характеру, стійкість, силу волі й не побоялися взяти на себе відповідальність. І навпаки. Дуже «великі», «вагомі» фігури виявлялися зовсім дрібними.