Полтавська громада, однозначно, варта кращого!

«Ця війна показала, хто є хто та хто чого вартий насправді», – таким був основний меседж мого першого блогу. Звісно, Полтавський район дуже тісно пов’язаний із Полтавою. З огляду на ситуацію, що склалася в громаді й досягла свого апогею, зауважу: «… Показала й продовжує показувати». 

Країна воює. Країна бореться. А отже, всі питання в період воєнного часу мають вирішуватися тут і зараз, а не за принципом відкладання в довгу шухлядку чи відвертого маніпулювання, як часто буває. Зокрема якщо це сесії, всі за командою повинні збиратися й працювати, підтримуючи актуальні рішення своїми голосами. 

На жаль, за минулий рік міська рада в повній мірі не змогла виконати покладені на неї функції. Сотні питань так і не дочекалися вирішення, залишилися на пів шляху, а то й взагалі на папері. 

Під час звіту про роботу Полтавської РВА за 2022 рік невипадково дуже детально акцентував на системі оборони й захисту Полтавського району та міста Полтави. 

Функціонування цивільної інфраструктури просто не можливе без оборонного блоку. А зараз це взагалі критично, тому що це безпека наших громадян. 

Так. Система оборони Полтавського району відбулася й сформувалася за підтримки та активності наших людей. І часто не завдяки, а всупереч. Але будь-який фундамент потребує підсилення. Тож коли стратегічні рішення треба було приймати на рівні міської ради, то вони часто «прогальмовувалися» або зависали. І взагалі будь-які ідеї щодо посилення оборони міста в перші пів року після повномасштабного вторгнення мали дуже й дуже «обережну» ініціативу.

 Узяти хоча б реальний приклад. Військові пропонують закупити потужні ліхтарі-прожектори й потужні лазерні цілевказівники. 

Актуально? Так! Із нульовим результатом це питання «валандалося» понад три місяці, що просто неприйнятно. На противагу ми все ж знайшли рішення, як законно, прозоро задовольнити потреби військових і закупити необхідне їм обладнання. 

Або інша ситуація, дуже схожа на попередню: була заявка закупити міні РЛС для контролю повітряного простору над Полтавою…. Ніби слухали. А чи чули? Бо по факту робили своє. 

Те ж саме й із заявкою на кошти щодо ремонту трансформаторної підстанції для живлення військової частини, яка перебувала в аварійному стані й виходила з ладу. 

Хіба це правильно? Не той час, здається. 

Дозволю собі тавтологію: на період воєнного стану військові питання повинні прийматися якнайшвидше, а не з пролонгацією на довгострокову перспективу…. 

До того ж, стосовно теми є чимало дотичних питань. А що з укриттями в місті для цивільних? Невже їх вдосталь для всіх мешканців громади? А чи готова громада, якщо її спіткає дежавю на кшталт 24 листопада? Чи достатньо на території міста пунктів незламності та в якому вони стані? 

Транспортний колапс, непроїзні дороги, «діри» в бруківках на центральних вулицях міста – то ще довоєнна історія. Історія й водночас наслідок не одного чи двох, а багатьох років бездіяльності, безвідповідального ставлення, помноженого на відсутність системного підходу до прийняття господарських рішень. Вони теж плавним, але впевненим кроком перейшли у воєнний час.

Очевидно, що і для своїх жителів, і для наших захисників і захисниць міська влада Полтави могла б значно більше, ніж є в наявності чи заявлено. 

Люди чекають підтримки. Громада має бути готовою до різних випадків і сценаріїв розвитку подій. Нехай краще на випадок «якщо», аніж «вразливої негоди». 

Складається враження, що перші нервові зашпори від 24 лютого остаточно відійшли. І дехто вважає, що повномасштабне вторгнення – то не про Полтаву. Але, як показало життя, між війною і миром – один крок, один день, одна ніч і лічені хвилини. 

Надворі так само війна, а ми, як кажуть у народі, так довго запрягаємо... та ще й у прийнятті надважливих рішень. До ситуації, яка склалася в місті, ставлюся винятково з позиції здорового глузду. Тому тут два варіанти.

Перший. Депутати відкинуть політичні амбіції й торги та зосередяться на вирішенні проблем Полтавської громади. А вже далі, після завершення війни, можна буде провести вибори й обрати нового міського голову. 

Другий. У разі, якщо цього не відбудеться, наявний стан речей не повинен лишитися без відповідного реагування держави. Тоді вже на державному рівні мають бути застосовані інші механізми впливу. 

Сьогодні законодавство дозволяє введення військової адміністрації. Але це повинно відбутися тільки за умови, коли вичерпають себе всі компроміси та діалоги й іншого варіанту, як такого, вже просто не залишиться. 

Полтавська громада не повинна бути заручником нездорових амбіцій окремих груп осіб у міській раді. Містом потрібно займатися, працювати над стратегією його розвитку. Полтавська громада, однозначно, варта кращого!