Розмір тексту

Совістлива* падчерка полтавського мера

У попередньому дописі я згадував суд, що відбувся 8 травня 2014 року в справі про вчинення корупційного адміністративного правопорушення приватним підприємцем та депутатом Полтавської міської ради Іриною Климко, нинішньою очільницею обласної організації партії «Совість України» (тієї, що в очікуванні місцевих виборів пенсіонерів цукром наділяє).

У засіданні падчерка полтавського мера свою вину не визнала, заявляла, що в її діях склад правопорушення відсутній, а тому просила суд закрити провадження по справі. Хоча й підтвердила, що вона не повідомляла на сесії Полтавської міської ради про конфлікт інтересів, коли їй як фізичній особі – підприємцю колеги-депутати щедро нарізали земельні ділянки під торгівельні павільйони. Не свою ж бо землю роздавали, а комунальну, ту, що належить територіальній громаді Полтави, тобто усім мешканцям міста.

Розгляд питання та голосування здійснювалися згуртованою депутатською більшістю («Совість України», нагадаю, має у міській раді близько 75 % голосів). Під керівництвом міського голови Олександра Мамая, котрій пані Ірині випадково виявився вітчимом. Однак родичкою її не вважає, бо не має з нею спільного побуту, і «нічого не знав» про її намір розжитися земелькою, про що полтавський градоначальник заявив 8 липня 2015 року в Решетилівському районному суді, в якому ще й досі слухається його власна корупційна справа.

Падчерка мера не проявила такої спритності в уникненні досадних зустрічей із правосуддям, тож у її справі Октябрський районний суд м. Полтави, де почалася вся ця епопея, поставив крапку майже півтора роки тому.

Зваживши всі обставини справи, суд постановив визнати Ірину Климко винною у вчиненні корупційного діяння, передбаченого ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти на неї стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на той час становило 850 гривень, а також стягнути з неї судовий збір у розмірі 36 гривень 54 копійки.

Та не збагатилася навіть на цю дещицю українська держава коштом мерської падчерки. Власниця понад 10 торгівельних павільйонів, розташованих у велелюдних місцях обласного центру на ділянках загальною площею маже 500 квадратних метрів, отриманих на виключно сприятливих для мінімізації витрат умовах сервітуту, який дозволяє уникати орендної плати за користування землею, совістлива Ірина Климко вирішила, що її осудили несправедливо й оскаржила постанову районного суду в апеляційному порядку.

До того ж вона, як і її (не?)родич Мамай, після першого судового засідання відмовилася від послуг професійного адвоката. Надалі інтереси Климко представляв колишній міліціонер Олександр Ковжога, специфічним методам «боротьби з корупцією та організованою злочинністю» якого я присвятив низку публікацій (4 липня, 11 липня, 16 липня, 5 серпня).

У результаті 2 червня 2014 року з’явилася постанова Апеляційного суду Полтавської області. Нею скаргу Климко І.Г. було задоволено, а постанову Октябрського районного суду скасовано. Провадження у справі закрито – «за відсутністю складу адміністративного правопорушення».

Касаційному оскарженню такі постанови не підлягають. Тож падчерка міського голови могла вважати себе повністю вибіленою.

Однак цією сатисфакцією пані Ірина не вдовольнилася. Пам’ятаючи про інтереси сім’ї, совістлива міська депутатка долучилася до цькування неугодної судді.

6 червня минулого року вона направила звернення до Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України І.Л.Самсіна (копію – голові Октябрського районного суду).

Климко писала: «Звертаюся до Вас як депутат Полтавської міської ради шостого скликання щодо проведення перевірки стосовно дій судді Октябрського районного суду м. Полтави Гольник Лариси Владленівни, яка порушила присягу судді та постановила завідомо неправосудну постанову...

…повідомляю, що дана справа щодо притягнення мене до адміністративної відповідальності пов’язана або взагалі фабрикувалася з метою притягнення до адміністративної відповідальності Полтавського міського голови Мамая О.Ф. щоб дискредитувати в цілому міську владу…

Лише неналежне ставлення до своїх посадових обов’язків, відверте нехтування нормами закону та відверте бажання прийняти завідомо неправосудне рішення стали на перешкоді судді [...] переконатися в неможливості розгляду справи…

Враховуючи викладене, прошу провести перевірку стосовно судді Октябрського районного суду м. Полтави Гольник Лариси Владленівни та вирішити питання щодо притягнення її до відповідальності згідно з вимогами чинного законодавства України у зв’язку з прийняттям завідомо неправосудного рішення у зв’язку з завідомо неправильним застосуванням норми матеріального права, грубим порушенням норм процесуального права та невідповідністю висновків, зроблених судом, фактичним обставинам справи».

Якби пані Климко консультував не Ковжога, а кваліфікований адвокат, він би звернув її увагу, що чинна на той час редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 1 ст. 83), передбачала лише такі підстави дисциплінарної відповідальності судді:

1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей.

А частина 2 тієї ж статті прямо говорить, що «Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків».

Відтак Вища кваліфікаційна комісія суддів України, ретельно розглянувши звернення депутата Полтавської міської ради Климко, 2 липня 2015 року вирішила відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Октябрського районного суду міста Полтави Гольник.

Елементарно грамотна та добропорядна людина, не кажучи про професійного адвоката, застерегла б пані Климко від подання такої скарги. Адже ч. 3 ст. 84 зазначеного закону попереджає:

«Не допускається зловживання правом звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права як засобу тиску на суддю у зв’язку з здійсненням ним правосуддя».

Ковжога пішов іншим шляхом. Намагаючись догодити забаганкам свого владного клієнта, він тільки примножував обсяг правопорушень останнього, втягнувши в цю діяльність і Мамаєву падчерку.

Також фаховий правник розтлумачив би депутатці-скаржниці різницю між «постановленням неправильного судового рішення», як визначено апеляційним судом, та «прийняттям завідомо неправосудного рішення», що є злочином.

Неправдиве повідомлення про вчинення злочину може загрожувати самому заявнику не надто приємними наслідками, передбаченими вітчизняним законодавством.

А взагалі-то постанову апеляційної інстанції слід уважно прочитати ще й Мамаю. Вона б розвіяла сумніви градоначальника щодо родинного зв’язку з Климко та знання ним її намірів стосовно набуття земельних ділянок. Зокрема, ця постанова містить такий цікавий пасаж: «теза про неповідомлення одного родича іншого (в даному випадку падчерки – вітчима), якому ці обставини достеменно відомі, про їхні родинні стосунки позбавлена сенсу».

* Автор знає, як пишеться слово СОВІСНИЙ, але в даному випадку йдеться не про людину, яка соромиться діяти несправедливо, непорядно, а про своєрідний феномен полтавського політичного небокраю – партію «Совість України», котра до означеної етичної категорії, вочевидь, не має жодного стосунку. Це моє оціночне судження.

Про автора

Ігор Гавриленко

Ігор Гавриленко

історик (Історія твориться сьогодні, і творимо її ми)

138
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему