Прочитав коментарі до мого блогу на сайті «ПОЛТАВЩИНА» з приводу нашої з Юрієм Луценком переписки, і, зізнаюся, стало сумно. Насамперед тому, що й серед читачів шанованого сайту знайшлися такі, котрі буквально радіють, насолоджуються з того, що іншу людину, на замовлення можновладців, катують, принижують, знущаються над нею. І, що найголовніше, ці «коментатори» висловлюють із цього своє велике захоплення. Подібне - цинізм у квадраті. Іще один відвідувач сайту, на повному серйозі стверджує, що це, мовляв, переписка зеків, позаяк і автор блогу, себто я, теж сидів на нарах. При чому, як він підкреслює, - за справжній кримінал… Я справді, як і указав у тій статті, до речі, 7 місяців і 24 доби провів у тому ж таки, де нині знаходиться в ув’язненні Ю. Луценко - Лук’янівському СІЗО, як головний редактор єдиної тієї пори (1998 р.) опозиційної до режиму Л. Кучми центральної газети держави - «Правди України». Видавалася вона тиражем 632 тисячі примірників – рекорд Гіннеса для незалежної України, який, переконаний, побитий не буде ніколи. Саме у накладі видання, його популярності в народі і був весь мій кримінал, як керівника газети. Владі тоді будь-що потрібно було закрити таке гостре, критичне видання до парламентських виборів. І вона зробила це – нахраписто, брутально, в один день порушивши проти головного редактора одразу п’ять (!) кримінальних справ – усі висмоктані з пальця. За своє звільнення я найбільше вдячний одній людині – Ханне Северинсен – тодішньому доповідачеві ПАРЕ по Україні. Вона ще з двома депутатами Європарламенту приїхала до СІЗО, і за кілька днів я уже був на свободі… Кому цікаві ці обставини – вони викладені в моїй вельми популярній книжці – «Босоніж по битому шклу» (2003 р.) Її почитати можна на моєму персональному сайті (у розділі – Книги) - http://www.content.net.ua/registration/index.php?id=5417. Кому ж хочеться отримати книжку із дарчим написом – адресуйте листа – [email protected]. Спишемося, я в Києві вручу… А тепер щодо Ю. Луценка. Щоб не було домислів і кривих толкувань - прочитайте стенограму останнього судового засідання в Адміністративному суді м. Києва. Наяву переконаєтесь – це справедливі вчинки щодо людини, чи кривосуддя по-донецьки…

Нещодавно я написав групу запитань до Юрія Луценка, колишнього міністра внутрішніх справ, який ось уже п’ятий місяць томиться в казематах Лук’янівського CІЗО за явно надуманими звинуваченнями.

Іще в ті часи, коли в Україні існувала мажоритарна система виборів, ураз один із округів Полтавщини залишився без депутата: народний обранець помер.

Тепер я точно знаю: ця країна сотворена лише для того, щоб із неї гумористичні картини писати. Особливо ж після того, як на чолі її став дорогий і ненаглядний гелікоптерник Віктор Федорович.