Історія цього свята давня: саме його святкування згадується ще в перших віках християнства. Апостоли та їхні наступники вже святкували це свято. Вони згадували подію, яка відбулася на третій рік життя Пресвятої Богородиці, коли Її батьки – праведні Йоаким і Анна привели свою вистраждану Дитину в Єрусалимський храм для того, щоб присвятити Її на служіння Богові.

Цими днями, вся прогресивна громадськість інтернету, різного рівня інтелекту та різних прошарків суспільства, була особливо здивована двома новинами. Майже жодне політичне українське ЗМІ все ж не могло оминути двох тем: пасивного гомосексуалізму сімнадцятирічної давності нардепа Олега Ляшка, та теми масової міграції священнослужителів від служіння царству Божому, до служби Кесарю.

Священикам нашого часу випала у житті досить дивна роль : більшості з нас для нормального виконання своїх обов’язків достатньо постійно, майже роками, повторювати людям одній й ті ж самі слова, ті самі аргументи та приклади. Нам не потрібно видумувати щось нове чи “своє”, що в принципі, й так було б великим зухвальством. А взагалі, я хочу нині вести мову про те, що сучасне людство, людство особливо нашого часу, буквально задихається від власного невігластва у ключових, “вічних” питаннях.

Питання політики, - це завжди питання зв’язку теорії християнського життя з її практикою. Мало називати себе християнином, потрібно ним реально бути. Мало називати себе політиком – потрібно бути представником народу, його голосом, очами та руками, потрібно бути його слугою, а не без цього – шляхетне мистецтво політика перетворюється у фарс та пародію. Ви, напевне, і самі не раз зустрічали випадки, коли рівень довіри до більшості представників конкретних професій призвів до дискредитації професії в принципі.

Доброго дня, шановні друзі. Мені дуже приємно, що моя перша публікація на порталі викликала таку жваву дискусію. Це значить, що ми поки ще не розівчились думати, та аналітично мислити. Єдине, про щоб хотів би особливо зазначити – мене дещо стурбував “градус” нашої розмови. Звісно, скільки людей – стільки й характерів. По-суті, це й прекрасно.

Впродовж всієї історії з часу гріхопадіння людство чекало на Її прихід. В чому ж була Її основна заслуга? В тому, що Вона Своїм смиренням перевершила всіх земних людей усіх часів. Тому ті люди, які нині хочуть наблизитися до Бога та хочуть мати з Ним особисті стосунки, мати з Пресвятою Богородицею тісніший молитовний зв’язок, завжди повинні уподібнюватися Їй, запозичуючи всі ті найкращі риси, які Вона стяжала. Це – цнотливість і смирення. Цього в нашому житті якраз, на жаль, дуже бракує.