Розмір тексту

Про наші “пазли”, світогляд і багатодітність

Священикам нашого часу випала у житті досить дивна роль : більшості з нас для нормального виконання своїх обов’язків достатньо постійно, майже роками, повторювати людям одній й ті ж самі слова, ті самі аргументи та приклади. Нам не потрібно видумувати щось нове чи “своє”, що в принципі, й так було б великим зухвальством. А взагалі, я хочу нині вести мову про те, що сучасне людство, людство особливо нашого часу, буквально задихається від власного невігластва у ключових, “вічних” питаннях.

Ще пророк Осія у 8 столітті до Христа з сумом зітхав, що “Загине народ від нестачі знання” (Осія 4.6). Це дуже добра цитата. Вона ставить нам перед очі пряму залежність наших духовних і богословських знань, до нашого особистого майбутнього у вічності. Ми всі мріємо жити вічно, при чому мріємо жити вічно обов’язково добре і щасливо. Свята ж Церква навчає, що після приходу у світ Господа нашого Ісуса Христа це для людей всіх часів та народів стало цілком реально. Одначе, Правда Церкви наполягає ще й на тому, що наше земне життя нам подароване для того, щоб тут на землі, ми самі визначили свою долю у вічності. Хочеш рай – йди в рай! Хочеш у пекло? Тобі сюди! Всемогутній Бог зі своєї любові дав можливість кожному з нас самостійно обирати своє майбутнє вже тепер, тут і зараз.

Люди нашого часу і нашого складу розуму, напевне, найменше думають про вічність. Бо й справді їм і немає коли думати : технічний вік настільки прискорив темп людського життя, що сьогодні щасливою себе відчуває не та людина, яка колись поверталася додому з роботи тримаючи в руках аванс чи зарплатню, але взагалі кожна людина яка просто повернулася додому, навіть без грошей, після виснажливого трудового дня. І удома вона мусить “встигнути відпочити”, бо уже завтра розпочнеться новий день з новими та ще недовершеними багаточисленними турботами. Я вже не говорю про те, що ми живемо в економічно проблемній країні, де всі ці типові “загальноєвропейські” чи “загальносвітові” проблеми варто множити у кілька разів, а значить типове життя типового жителя України в кілька разів складніше в принципі за аналогічне життя в розвинутих країнах.

І ось тут, мені здається, безпосередній обов’язок всякого священослужителя навчитись з Божою допомогою “витягувати” людські душі з цього грандіозного виру подій, зустрічей, справ, грошей, обов’язків, цифр, мобільних телефонів, паперів, автомобілів, інтернету, супермаркетів і ще сотень і сотень блискучих на перший погляд речей. Так все це потрібно. Все це життєвоважливо. Однак, важливо лиш для цього, земного життя, яке має для кожного з нас конкретні рамки. У своїй недільній проповіді я уже згадував, але зараз ще раз повторю, що найстаріша людина нашого часу померла маючи 122 роки. Навіть вона, проживши більше цілого віку ще на двадцять два роки, вимушена була розлучитись зі своїми земними турбортами, зі своїми скарбами, гріхами та немочами. Все те, що ми вважаємо за “своє”, ми обов’язково залишаємо перед гробом.

А ось тут я б особливо хотів звернути вашу увагу на дуже важливу для нас річ. І якщо цей пост можна сприймати певним уроком від священика, то зараз буде його найважливіша частина. Я дуже хочу щоб ми всі зрозуміли : тимчасовий вихід людини з цього “диявольського водевілю” (с) і одноразовий чи взагалі нерегулярний її прихід в храм Божий зовсім не робить таку людину повноцінним християнином. Бо й навпаки - це, в певній мірі ще більше шкодить нашому духовному зросту, оскільки поселяє в наші серця спокій та впевненість у тому, що, мовляв, “з Богом у нас все ОК, і в храм ми ходимо, і свічки там ставимо”. Це дуже тонка підміна справжніх християнських цінностей на їхню бутафорію, муляж, та одну лише просту видимість.

Можна сказати, що християнами нас робить а) усвідомлене християнське життя поза храмом, та б) свідоме й активне духовне життя за посередництвом храмових обрядів, Таїнств та богослужінь. Зрозуміло, що самі богослужіння дані Богом нам зовсім не для того, щоб нас мучити, а для того, щоб вилікувати наші пошкоджені гріхом душі і тіла. Однак, тут знову наша стара проблема. Цінність для нас будь-якого Таїнства – в його правильному засвоєнні. Приступаючи до Святині кожен з нас повинен чітко знати куди, чого, і навіщо він йде.

Так само і в нашому “позахрамовому житті”. Дуже багато питань про життя виникає у всякої мислячої істоти. І тут цікаво, що чим розумніша людина, тим більше їй незрозуміло. ) Факт, - що всього знати не можливо, та й не потрібно. Потрібно лише знати саме головне. І як будинок не може встояти без фундаменту, так і наше з вами якісне християнське життя не зможе відбутися від правильного християнського світогляду. Саме життя поруч з Богом навчає нас правильних відповідей та рішень. В цьому дуже велика опора для віруючих. Господь турбується про кожного з нас, і лише від нас залежить те, чи прийняти з Його рук його дарунки, чи відмовити Богу. А відповідно : чи хочемо ми стати щасливими чи не захочемо.

Правильний християнський світогляд – передумова нашого спасіння у вічності. 
Складати його, немов якийсь пазл, належить нам усе життя, як плід наших молитов, розважань, постів, прочитаних книг та спілкування з друзями і ворогами. Дуже важливо, щоб за своє свідоме життя ми зробили картину свого світобачення і світосприйняття цілістною, і відповідною до Божих правил. Чим швидше ми “складемо усі свої пазли”, тим швидше зможемо укріпитися у вірі, надії і любові до Бога і ближнього, і тим ближче будемо до Царства Небесного ще тут, за життя земного.

От ми в коментарях почали з вами розмови про багатодітність та проблеми абортів. З погляду світської людини – все це сфера медицини, максимум – демографії. Все це внутрішні справи медиків та статистів. Одначе, для світогляду християнина ставленням до цього питання визначається взагалі наше ставлення до ключових понять людського існування : ставлення до людського життя та людської смерті. У нашій термінології це дуже важливий світоглядний “пазл”. От, скажімо, християни знають правильну думку на ці речі. І якщо якийсь християнин сумнівається у тому, що Слово Боже щодо абортів каже правду – варто піддати і сумнівам його приналежність до християнської спільноти взагалі. Не для того, щоб його засудити, але для того, щоб показати усю небезпечність обраного ним шляху.

Так само і багатодітність. Сьогодні всі навколо розуміють, що таке дивне у наш час явище як багатодітність у сім’ї має набагато більше плюсів, аніж мінусів. Одначе є мільйони і мільйони людей будуть виступати проти цього. Чому? Тому, що будучи світоглядним питанням для християнина воно є більше важливим, ніж може виглядати на перший погляд. Від нього залежать не тільки стосунки між людьми, але й стосунки між людьми та Богом. А диявол противиться нашій цілістності та, ціломудрію бо заздрить нам. Він буде внушати нам все, що завгодно, лише б ми повірили йому. І як відомо – чим відвертіша брехня, тим швидше у неї люди повірять.

Тому, люди нашого віку не сприймають багатодітність як явище. Багатодітних матерів принижують, з них відверто сміються, ними гидують. Чому? За що? Тому, що вони чесно і справедливо виконують свій обов’язок перед сім’єю, народом і Богом. А хто з них сміється? Ті, що заздрять їхньому щастю! Ті, що самі вчинили по двадцять абортів- убивств власних діточок. І ті, що відчувають нестерпні муки докорів сумління, бо кров убитих волає до них днями і ночами. Питання дітей – для них особливо болюче, і ніколи у житті воно не зможе більше покинути їхнє сумління.


Я не вірю в популярний безбожний слоган “навіщо плодити злиді”. Він й справді протихристиянський. Промислом Божим кожен з нас покликаний до життя заради певної цілі. Як немає двох одинакових людей, так і немає людей які народились би “просто так”, без цілі. Тому, звісно, мало народити дитину, потрібно її виховувати і нею займатися. Однак, виправдовувати вперту бездітність безгрошів’ям – по суті дуже жорстоко і цинічно. Люди настільки витончені і жадібні тварини, що навіть мільярдери і мільйонери щиросердечно вірять, у власну бідність. Так, вони безперечно, що бідні. Бідні на розум і християнську розважливість. Людям ніколи не сказати “досить з мене цих грошей”. Рівно ж і навпаки – ніхто не визнає сам себе духовнохворим і дурним. Скажи алкоголіку що він – алкоголік. Так він буде смертельно ображатися на тебе, а може й захоче в морду дати. І у будь-якому випадку, він не повірить твоїм словам, тому що й справді сам, цілком реально, на своєму досвіді, не відчуває цього всього, але ображатися може. Дивол гріхами постійно притупляє нам розум.

Для тих, кому особливо цікава тема багатодітних сімей, можу порекомендувати статтю Преимущества большой семьи . Сам я мало вивчав цю тему раніше, тому краще і переконливіше того, що там уже є, написати ніяк не зможу. А там написано просто і чудово. Рекомендую усім, особливо молоді, та молодим сім’ям. 

Це напевне й усе,про що я хотів поговорити з вами сьогодні. Маю надію, що мої слабкі слова дійдуть до серця хоча б однієї людини, і цим зроблять моє багатослів’я недаремним і не в осуд. До зустрічі, і дякую усім за увагу.

Спаси нас Христос!

Про автора

протоієрей Євген

протоієрей Євген

Священик Української Автокефальної Православної Церкви, кандидат богослів’я, публіцист та місіонер

6
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему