У кінотеатрах Полтави показують фільм про нашого видатного земляка «Таємний щоденник Симона Петлюри»

Фільм  виготовлено на державній кіностудії ім.Довженка. Режисером є Олесь Янчук , відомий українцям по фільмах «Голод-33» (за мотивами повісті Василя Барки «Жовтий князь») , «Владика Андрей» (про митрополита Шептицького),  «Нескорений» (про Романа Шухевича), «Залізна сотня» ( про УПА), «Атентат. Осіннє вбивство в Мюхені» (про Степана Бандеру).

«Таємний щоденник Симона Петлюри» демонструється   у всіх областях України – у 155 кінотеатрах, в т.ч. й полтавських. Загальний бюджет фільму становить 48 мільйонів гривень, з них - 23 млн. 600 тис. грн. – державне фінансування, решту коштів виділив Український конгресовий комітет США.

 Сьогодні переглянув. Раджу читачам  блогу сходити теж, аби підтримати розвиток вітчизняного кінематографу не  словом, а  ділом. Для охочих інформую : покази триватимуть до середи, 12 вересня включно ( деталі щодо цін і перегляду у кінотеатрі по вул.Гоголя  тут ), інформація щодо цін та ін.. у кінотеатрі на Браїлках  тут Трейлер можна переглянути тут

   Фільм розпочинається з кінця – судового процесу над більшовицьким агентом Самуїлом Швацбардом - вбивцею провідника визвольного руху. Потім на екрані постає сам Петлюра, якого зіграв  актор Сергій Фролов. Фільм - це , по суті, кінознайомство із  нотатками щоденника. Тож,       глядач переглядає стрічку паралельно: Петлюра, перебуваючи в еміграції  на початку 1920-х років) , згадує  боротьбу за незалежність УНР в 1917-1919 роках, коли був головою Директорії й головним отаманом військ УНР.     Згадує   голову Генерального секретаріату   УЦР Володимира Винниченка,котрого   зіграв відомий актор, «голос» помаранчевого майдану та Революції Гідності, нині міністр культури Євген Нищук. Згадує  і Михайла Грушевського – історика й голову Української Центральної Ради,  роль кого дісталася знаному і талановитому актору Богдану Бенюку.  З ними  втрьох в одному кабінеті обговорювали ситуацію у Києві 1917 року. Останній тримав нейтральну позицію, Винниченко схилявся до переговорів з більшовиками, тоді як Петлюра був прибічником військових дій і негайного придушення більшовицького заколоту на заводі «Арсенал».

       Окрім військових сцен (наступи, вибухи, стрілянина), яких у фільмі чимало, особливої уваги заслуговує сюжетна лінія Симона Петлюри і родини. З дружиною і донькою Петлюра постає зовсім іншим, аніж на полі бою. Через високу займану посаду у сім’ї його не бачили. В одній зі сцен дружина, яку зіграла Ірма Вітовська, каже:  «Не за отамана я виходила, а за веселого хлопця з Полтавщини». Так творці фільму підкреслили регіон України, звідки Петлюра  родом.

Ольга і Леся - дружина і донька Симона Петлюри

Симон Петлюра і Юзеф Пілсудський. Вінниця. Квітень 1920. Спільний наступ українських і польських військ на Київ.

Симон Петлюра в дитинстві. Полтава.

     Левову частину фільму займає судовий процес над вбивцею Самуїлом Шварцбардом. Нібито, приводом до цього стала помста за єврейські погроми. Симон Петлюра був їх противником, про що говорили і свідки на судовому процесі. Зрештою, вбивцю виправдали. Але організаторам вбивства (агентам ЧК) був цікавий сам судовий процес не скільки над вбивцею, як над вже мертвим символом боротьби за Українську національну ідею. Прагнучи дискредитувати український національний рух і його провідника чекісти і посол СРСР у Франції Раковський  використали суд  задля створення масового тиражування брехливого міфу про те, що Петлюра, начебто, був прибічником єврейських погромів.

    Остання сцена фільму є дуже знаковою – Петлюра, вбраний  у сучасний одяг, знаходячись в нинішній час на вулиці, де припарковані позашляховики, через вітрину магазину дивиться на глядачів і тихо йде. Потім на екрані з’являються рядки, що Незалежність, яку виборював Симон Петлюра, Україна відновила через 65 років після його смерті…

Симон Петлюра з донькою Ольгою. Париж.

1930ті роки. Леся Петлюра з двоюрідним братом Степаном Скрипником, у майбутньому - Святійшим патріархом Київським і всієї Руси-України Мстиславом (1990-1993).

Леся Петлюра