Вулиця імені Василя Барки
Виповнилося 110 років з дня народження видатного українського письменника, уродженця Полтавщини Василя Барки.
Увічнення
З ініціативи «Просвіти» та міської громадсько-наукової топонімічної групи на чолі із Юліаном Матвійчуком в рамках декомунізаційних процесів розпорядженням голови ОДА Валерія Головка ім’я більшовицько-радянського військового діяча Миколи Щорса зліквідовано з топонімічної мапи: цю вулицю було перейменовано на честь Василя Барки .
Коротка біографія
Український письменник і перекладач Василь Барка (справжнє ім'я та прізвище Василь Костянтинович Очерет, англ. Wasyl Otcheret-Barka) народився 16липня 1908 року у с. Солониця, нині Лубенського району Полтавської області. Помер 11.04.2003 року у Глейн Спейн, США). Навчався в Лубенському духовному училищі («бурсі»), яке згодом було перетворено в трудову школу, закінчив Лубенський Педагогічний технікум (1927), працював учителем фізики і математики в шахтарському селищі Сьома Рота на Донбасі.
Василь Барка
У 1930 році в Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи». Але «Літературна газета» звинуватила його у виявах «класово ворожого» світогляду, «буржуазному націоналізмі», у спробах відновити релігійний «пережиток капіталізму». Автора примусили публічно при всіх каятися на зборах Російської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої він входив.
Друга книжка В. Барки «Цехи» виходить 1932 році у Харкові, вона «ідеологічно правильна» і цілком на «виробничі сюжети». Вірші цієї збірки створювалися під враженням спостережень на заводі «Красноліт», де письменник був у «творчому відрядженні».
У 1940 він успішно захистив дисертацію, згодом читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету.
У 1941 письменник добровольцем іде у «народне ополчення», хоча і має можливість звільнитися за станом здоров’я. Під час одного з наступів німців у 1942 його був тяжко поранено. Після розгрому Берліна разом з іншими вигнанцями-втікачами він здійснив 1000-кілометровий перехід до Авсбурга в табір «Ді-Пі» (табори переміщених осіб або Табори Ді-Пі (з англ. Displaced Persons, скорочено: D.P., а в трансліті: Ді-Пі) — скупчення «переміщених осіб» на території Західної Німеччини й Австрії, визволених з 1945 американськими, британськими й французькими військами. У таких таборах у реквізованих військових казармах, воєнних робітничих оселях, школах тощо, в 1947 перебувало 1,6 млн біженців (у основному зі Східної і Південно-Східної Європи) — в тому числі близько 200 000 українців-авт.). У 1950 р. за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до Америки, де працював над історією української літератури.
За кордоном видав окремі частини під назвами «Хліборобів Орфей, або кларнетізм», «Правда Кобзаря» (1961). Кілька років працював редактором на радіостанції «Свобода». Великий успіх мала проза: романи «Рай» (Нью-Йорк, 1953), «Жовтий князь» (Мюнхен-Нью-Йорк, 1963; Київ, 1991), роман у віршах «Свідок для сонця шестикрилих» (1981).
У романі «Жовтий князь» автор розповів світові про трагічні події в Україні 1932-1933. Останні три роки Василь Барка хворів, розбитий паралічем, немічний, втративши сили з надмірної праці.
Корисні посилання
Запрошую прочитати матеріал авторства Валентини Панченко. Цю статтю цими днями опублікував всеукраїнський культурологічний тижневик «Слово Просвіти».
