Поборники незалежності у назвах вулиць Полтави : Мазепа і мазепинці

«Шаровари, гопак, горілка», - і дотепер  з цим у багатьох необізнаних   асоціюються  часи козаччини. Насправді  ж козацька доба   - це те, чому можуть позаздрити чимало країн. Це щонайменше 300 літ  нашої історії – років формування й розквіту унікальної писемної  й музичної культури, православних братств як культурних осередків, найбільшого тодішнього  навчального закладу  східної Європи - Києво -Могилянської академії,  появи на світ потужного інтелектуального документу – першої  у світі Конституції ... Отож, українцям є чим пишатися! Природно, що козацька доба й період  Гетьманщини - української   козацької   держави -   неодмінно відобразилися у напрацюваннях Полтавської міської громадсько-наукової топонімічної  групи, роботу якої координував воїн російсько-української війни ( АТО ), депутат міськради Юліан Матвійчук,  і до складу котрої входили представники «Просвіти» - автор цих рядків, голова Полтавської міської  «Просвіти» Тарас  Пустовіт  та  заступник  директора Полтавського обласного краєзнавчого музею Володимир Мокляк. Ця епоха відображена у назвах 10 вулиць Полтави. Тобто, майже всі наші  ініціативи (99 відсотків!) щодо козацького періоду  враховані  головою ОДА Валерієм Головком. Щоправда, через наполягання «групи Матковського»   проігноровано  пропозицію  «Просвіти» перейменувати вулицю Тевелєва на честь родини Герциків , зокрема й Полтавського козацького полковника Григорія  Герцика-одного з найвідданіших прибічників гетьманів Івана Мазепи і Пилипа Орлика. Та цю витівку «рускомірівців» навіть ложкою дьогтю не назвеш – звичайне  непорозуміння.

Вулиця на честь гетьмана, який здійснив  воєнно-політичний виступ проти Московщини

Відтепер символьний простір Полтави більше не отруює прізвище злочинця Михайла Калініна – ката українського народу, «всесоюзного старости», сталінського прихвосня. Одну   із  найпротяжніших  вулиць  Полтави  перейменовано на честь  Івана Мазепи.

На початку XVIII ст. гетьман Іван Мазепа в союзі з  шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу вийти з-під протекторату Московщини і утворити на українських землях незалежну державу. Виступ проти російського царя Петра I (як писав Шевченко: «це той перший, що розпинав нашу Україну») зазнав краху. Як наслідок, скасування козацьких вольностей царем-садистом-збочинцем деспотом  Петром. Столицю Гетьманщини Батурин російські війська вщент зруйнували, а всіх її мешканців було жорстоко вбито і закатовано, навіть дітей. Тарас Шевченко цій трагедії у поемі «Великий льох» присвятив такі рядки: «Батурин славний Москва вночі запалила,Чечеля (козацький комендант цього міста -автор) убила, і малого і старого в Сеймі (річка-автор) потопила!». Проте подвиг великого гетьмана став світлом для майбутніх поколінь поборників незалежності. Іван Мазепа - один із найпотужніших символів боротьби за незалежність від Російської імперії. Недарма ж сто років тому воїнів УНР називали «мазепинцями», а весь український рух «мазепинством». Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком Гетьманщини, піднесенням  культури.  Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» — угоді між Гетьманщиною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв в Криму та ін. Для оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на р. Самара. Захищав інтереси простих козаків та посполитих, що було зафіксовано універсалами про оподаткування від 1691, 1692, 1693, 1701 років. Сприяв  промисловому виробництву та торгівлі. Опікувався навчальними закладами. Його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які  були збагачені  бiблiотеками й рiдкісними рукописами. Видав твори української лiтератури, зокрема  Афанаciя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова. Розвивав архітектуру та образотворче   мистецтво, що дало пiдставу  говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII — на початку XVIII ст. унiкального стилю — «мазепинського бароко». Дбав і про фiлософiю, теологiю, суспільні та природничі науки. Коштом  Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькicть церковних споруд. Найвiдомiшими з них були будiвлi в таких монастирях, як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, Чернiгiвський Троїцько-Iллiнський, Лубенський Мгарський, Полтавський Хрестовоздвиженський, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухiвський, Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральнi собори у Києвi — Святої Софiї, Переяславi та Чернiговi, церкви в Батуринi, в Дiгтярiвцi та iншi. Крiм будiвництва нових, або перебудови старовинних храмiв княжої доби,  робив церквам коштовні подарунки. Серед них iкони, хрести, чашi, митри, ризи, дзвони, срiбнi раки для святих мощей, богослужбовi книги, виготовлені з коштовних матеріалів, оздобленi золотом, срiблом, коштовним камiнням, парчею, оксамитом та шовком. Опiкувався станом православної церкви за межами України. Серед подарункiв, зроблених Мазепою iноземним православним патрiархатам, найбільш відомим є срiбна плащаниця, що зберiгається у вiвтарi  православного собору Воскресіння при Гробi Господньому в Єрусалимi i використовується лише в особливо урочистих випадках. Не дивно, що  постать  гетьмана живила талант цілої когорти митців. Український гетьман став джерелом натхнення для письменників, знаних  по всій освіченій Європі - Віктора Гюго, Вольтера, Джроджа Байрона, Миколи Гоголя. Мазепі присвятили поеми  Кіндрат Риллєєв, Володимир Сосюра та Степан Руданський, драми - Юліуш Словацький й Людмила Старицька-Черняхівська, історичні романи - Богдан Лепкий, Михайло Старицький, Богдан Сушинський. Втім, і сам Мазепа мав письменницький талант, адже був автором кількох дум, серед яких найвідомішою є  «Всі покою щиро прагнуть»  Український народ присвятив гетьманам  Хмельницькому і Мазепі прислів’я: «Від Богдана до Івана не було гетьмана!».  

 Президент Петро Порошенко на урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника у Полтаві наголосив: «Найкращим увічненням Мазепи є саме незалежна Україна. Вона робить очевидним і доконаним факт: наш Мазепа таки переміг! Хоч через брак єдності ми програли Полтавську битву, заплатили за неї страшну ціну, кілька століть поневіряючись кривавими манівцями історії, ми виграли таки війну за самостійність!»  

  Завдяки  голові   Полтавської   крайової «Просвіти»  Миколі  Кульчинському  починаючи з 2003р. протягом  дев’яти років поспіль у Полтаві  на честь гетьмана проводився  фестиваль мистецтв «Мазепа-фест», а цьогоріч на Соборному майдані  відкрито величний монумент  видатному державнику. Нещодавно  Полтавська «Просвіта» видала книгу Леоніда Полтави «1709». 

             Вулиця на честь творця першої у світі Конституції

Замість  потворної  назви «Паризька комуна» (ну який стосунок до України чи Полтави зокрема мають паризькі комунари!?)  у самісінькому центрі Полтави з’явилася вулиця на честь Пилипа Орлика - соратника Івана Мазепи і творця першої у світі Конституції.

  Орлик Пилип Степанович (21 (11).10.1672—05.06(26.05). 1742) — гетьман Війська Запорозького та Правобережної України (1710 —14), гетьман України в еміграції (1714—42).
Народився в с. Косута (нині Вілейський р-н, Мінської обл., Білорусь) в шляхетській родині чесько-литовсько-польського походження. Навчався в єзуїтській Віленській академії, 1694 закінчив Київський колегіум. Володів кількома мовами.1698—1700 працював писарем у канцелярії митрополита Київського й Галицького Варлаама Ясинського. З 1700 по 1706 перебував на посаді старшого військового канцеляриста, а згодом — управляючого справами Генеральної військової канцелярії. У 1707 році став другою людиною у ієрархії Гетьманщини - обійняв посаду  генерального писаря в уряді гетьмана Івана Мазепи. Підтримував Мазепу в його намаганні створити спілку за участю Польщі та Швеції для унезалежнення України від влади російського царя Петра I.
Після Полтавської катастрофи  1709 року і смерті Івана Мазепи Орлик був обраний на козацькій раді у Бендерах (Молдова) гетьманом Війська Запорозького (16 (5) квітня 1710). Тоді ж між ним і козацькою старшиною було укладено угоду під назвою «Пакти і Конституції законів, вольностей Війська Запорозького» 1710».
Протягом наступних 4-х років намагався з допомогою військових походів та дипломатичних заходів поширити свою владу на Правобережну та Лівобережну Україну. На посаді гетьмана уклав союзні договори зі Швецією (1710), Османською імперією та Кримським ханатом (1711, 1712). Однак не зміг досягти реальної влади над українськими землями. 1714 переїхав до Швеції, 1720 — Австрії, а згодом — Чехії. З 1734 жив у Салоніках (Греція), потім — у Молдові.
Перебуваючи в еміграції, шукав підтримки у різних держав з метою відновлення своєї влади над Українською козацькою державою.
Помер у м. Ясси (нині місто в Румунії). Його старший син Григорій Орлик став державним та військовим діячем Франції.

  У Києві збудовано пам’ятник Пилипові Орлику.У 2005 році управління у справах преси та інформації ОДА, яке очолював автор цих рядків, профінансувало видання  «Пилип Орлик». Цю книгу  авторства старшого наукового співробітника музею «Поле Полтавської битви» Людмили Шендрик передано до шкіл та бібліотек Полтавщини.

Передачу про автора першої у світі Конституції   можна переглянути тут

 Кошовий отаман, який взяв участь у повстанні Мазепи проти російського царя

Протягом десятиліть тоталітаризму  громадянам  «країни Рад»  згодовували ідеологічну жуйку про піонерів-героїв, в т. ч. й про Павлика Морозова. Історію про хлопчика-комунара, котрий зрадив власного тата , мусили  ще змалку знати радянські діти. СРСР "помер" 25 років тому, але комуністичні символи  лишалися. Декомунізація стала ліками від цієї патології. Вулицю Павлика Морозова перейменовано на честь одного з найвидатніших кошових отаманів Запорізької Січі Костя Гордієнка.

    Гордієнко (Головко) Кость (Костянтин) Гордійович(р. народж. невід, м. Полтава – 4(14)05.1733, Кам’янська Січ) – кошовий отаман Запорозької Січі,  військовий діяч козацької України.
Варто зауважити, що був дуже освіченою людиною, адже закінчив престижний ( і тоді, й нині :) навчальний заклад - Києво-Могилянську колегію. Про авторитет Гордієнка серед козацтва говорить той факт, що він  аж 12 разів (!!!)  обирався кошовим Запорозької Січі. Відстоював права та вольності Війська Запорозького перед Московським урядом. Очолив запорозьке військо, яке приєдналося до гетьмана Івана Мазепи. Під час Полтавської битви Гордієнко   підтримав Мазепу у змаганнях   проти Московщини та її царя Петра I , за незалежність України-Гетьманщини.  У поемі «Іржавець» Тарас Шевченко з болем і гіркотою пише про поразку Мазепи і Гордієнка :

Наробили колись шведи

Великої слави,

Утікали з Мазепою

В Бендери з Полтави.

А за ними й Гордієнко...

Нарадила мати,

Як пшениченьку пожати,

Полтаву достати.

Ой пожали б, якби були

Одностайне стали 

Після невдалої для Гетьманщини  й  Швеції  Полтавської битви ( в українській історіографії тлумачиться як Полтавська катастрофа)  разом із козацьким військом емігрував за межі Російської імперії – у володіння Туреччини, де з 1711 до 1728 р. очолював засновану ним Олешківську Запорозьку Січ. Сподвижник гетьмана Пилипа Орлика. Після смерті Івана  Мазепи, разом із Пилипом  Орликом брав участь у складанні Бендерської конституції (відома як перша у світі «Конституція Пилипа Орлика»). У 1711 р.  як кошовий отаман, брав участь у поході Пилипа Орлика на Правобережну Україну, намагаючись звільнити українські землі з-під московської влади.

   Не дивно, що один із найбільших полків  Запорізького корпусу армії УНР ( до речі, саме у цій частині служив племінник Петлюри і Патріарх УАПЦ Мстислав - обох цих звитяжців теж увічнено у назвах вулиць, але про них у наступних дописах блогу) носив ім'я Костя Гордієнка  

Вулиця на честь гетьмана, який брав участь у мазепинському повстанні  проти московського поневолення

Вулицю  більшовицького командира Василя Боженка,  який боровся проти УНР за встановлення в Україні окупаційної російської більшовицької  влади, перейменовано. Відтепер на карті Полтави постать гетьмана Дани́ла  Апо́стола.

Народився на Полтавщині - уродженець Великих Сорочинців. 1727 – 34-го рр. – Гетьман України.  Брав участь у повстанні гетьмана Івана Мазепи за визволення України від московського поневолення. Його урядування було спрямоване на відновлення прав українського народу.
Багато  зробив для  розвитку  економіки  Гетьманщини. Має прямий стосунок до Полтавщини, оскільки тривалий час був Миргородським полковником (з 1682-1686 і 1693-1727). Після ліквідації  Російським урядом гетьманства у 1722 р., активно виступав за його відновлення, відстоював права Гетьманщини.
Похований на Полтавщині в с. Великі Сорочинці, які тривалий час були його резиденцією. Один з небагатьох українських гетьманів, місце поховання якого відоме достеменно.

Козацький полковник,  що не визнавав владу російського царя

Перейменовано вулицю на честь комуністичного страйку  на Путилівському заводі  у Петербурзі - так званого Путилівського повстання. Ця подія не має жодного стосунку до нашого міста. Натомість до Полтави  «повернувся»  її очільник  другої половини 17 століття.  З  ініціативи заступника директора  обласного  краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Володимира Мокляка у назві цієї вулиці увічнено Фе́дора  Іва́новича Жуче́нка.

    Визначний український військовик, полковник Полтавського козацького полку народився  у   с. Жуки Полтавського полку( нині Полтавський район, передмістя Полтави).  У 1649 р. згадується як козак 1-ї полкової сотні Полтавського полку. Вперше полковник полтавський у 1659 – 1661 рр., вдруге в 1670 – 1672 рр., втретє в 1679 – 1680, вчетверте в 1686 – 1687 рр., уп’яте в 1687 – 1691 рр. Брав участь у військових кампаніях гетьмана Юрія Хмельницького, був його активним прибічником. Певний час очолював дії прибічників гетьмана на Лівобережній Україні. У 1660 – 1661 рр. відмовився визнавати владу російського царя. Учасник оборони гетьманської столиці  м. Чигирин під час її облоги турецьким військом в 1677 р., під час якої був поранений. Брав участь в Кримських походах 1687 і 1689 рр.

Далі буде.  У наступних дописах цього блогу «Просвіта» продовжить «гетьманську» тематику у назвах вулиць Полтави, розповівши й про інших   гетьманів.

P.S. При підготовці матеріалу  використано матеріали Вікіпедії, інших інтернет-джерел та  історичні довідки для голови Полтавської облдержадміністрації , що готувалися  учасниками  Полтавської міської громадсько-наукової топонімічної групи Юліаном Матвійчуком, Тарасом Пустовітом, Володимиром Мокляком, Оксаною  Коваленко, Юрієм Волошином, Борисом Тристановим, Олександром Ластовецьким.