Як стати репортером-міжнародником, живучи в провінційній країні

Захід пройшов в рамках Міжнародної конференції «Громадянська журналістика у вимірах сучасного медіапростору».

Євромайдан очима киргиза

Киргизстан знаходиться у дуже складному географічному становищі. Це провінційна країна, яка довгий час була ізольована. Про неї мало знають у Європі. Про неї мало відомо і на просторах колишнього Радянського Союзу.

Тому киргизстанські журналісти дуже рідко роблять репортажі на міжнародну тематику. Є такий міф, що киргизам це нецікаво. Але це не так, ― заявляє Бектур.

Бектур Іскандер (фото Романа Скрипника)

З початком подій Євромайдану медіа не могли не писати про нього. І оскільки основну інформацію ЗМІ Киргизстану черпали у своїх російських колег, то зрозуміло, що подавалися ці події не дуже об’єктивно. Саме Євромайдан розділив суспільство Киргизстану на два табори. Це виливалося у войовничі дискусії в соцмережах.

Видання Kloop черпало інформацію з відеострімів, які вели українські активісти. Але навіть слідкуючи одночасно за кількома стрімами (що доволі важко робити), складно зрозуміти всю глибину подій. Репортеру для того, щоб показати правду, необхідно бути на місці подій.

Тому Бектур вирушив до Києва. Вже за 36 годин від появи цієї думки він був на Майдані Незалежності у Києві. Киргизу пощастило: квитків лишалося вдосталь і вони коштували дешево, адже ніхто у Київ летіти не рвався, бо вважали, що там скрізь смертельна небезпека.

Зі столиці Киргизстану Бішкеку авіарейсів до Києва немає. Натомість є з колишньої столиці Казахстану ― Алмати. Звідти Бектур і полетів.

Бюджет всієї поїздки для Іскендера склав 500 євро. Сюди увійшли квитки на літак в обидва боки (250-260 євро), таксі до Алмати і назад, оренда квартири і харчування.

Бектур розумів, що він не зможе конкурувати з великими, розповідаючи про події на Євромайдані. Тому у репортажах киргиз вирішив акцентувати на мирному житті і його деталях поблизу Майдану Незалежності. В Киргизстані думали, що весь Київ палає від подій протестантів ― а вийшло так, що навіть в епіцентрі подій працювали ресторани і кав’ярні, люди робили покупки, ходили на побачення.

Киргизстанський журналіст (фото Романа Скрипника)

Дні, коли Бектур перебував у Києві, він називає особливими. Це були ті 5 діб, коли Віктор Янукович втік з України, але російські війська ще не увійшли в Крим, відкривши нову сторінку в історії України.

Гроші, які Бектур використав на свою поїздку, ― особисті заощадження Іскендера. Журналіст говорить, що великі видання в Киргизстані могли дозволити собі такі витрати, але не захотіли, покладаючись на інші джерела інформації.

Таким чином, Бектур став єдиним журналістом з Центральної Азії, який особисто бачив і висвітлював події з Євромайдану у себе вдома.

Повернення в Україну

Друга потреба приїхати в Україну для висвітлення події сталася через 3 місяці ― на початку травня 2014 року. Якраз напередодні через заворушення в Одесі палав будинок профспілок, кілька людей згоріло живцем.

У Киргизстані ці події знову привели до великих дискусій, не на користь української сторони. Тоді Бектур написав на своїй сторінці у «facebook» розгніваний пост про людей, які так швидко зробили висновки про події в Одесі, будучи за 3000 кілометрів від неї. Іскендер зазначив, що єдиний спосіб зрозуміти, що відбувається зараз в Україні, ― це поїхати туди. Журналіст запитав своїх читачів, чи дали б вони йому гроші на таку поїздку, чи хотіли б прочитати об’єктивний репортаж про ці події?

Іскендер підрахував бюджет, який би був потрібен на таку поїздку. Він склав 80 000 сомів (1500 доларів). І вже за 10 днів люди поскидали йому навіть трохи більше ― 100 182 соми (2000 доларів).

Карта другої поїздки Бектура (джерело – kloop.kg)

За планом Бектур мав відвідати 5 українських міст: Київ, Донецьк, Одесу, Львів та Дніпропетровськ. Він зазначає, що після відвідин Донецька та Одеси йому було страшенно нудно у Львові через спокій, що там панує.

У Донецьку Бектур намагався показати звичайне життя, якого жодним чином не торкнулися дії російських військових: кадри побачень, велосипедист з українським тризубом на жовто-блакитній футболці.

Велосипедист у Донецьку (травень, 2014)

Фінанси Бектура обмежували, тож він намагався економити всюди, де виходило. Так, у Донецьку він знайшов житло через сервіс каучсерфінгу (коли люди зголошуються безоплатно прийняти у себе людину). Левова частка грошей у цьому місті пішла на транспорт. Донецькі водії зрозуміли, що можуть добре заробляти на журналістах, які приїздили сюди за гарячими репортажами, тому вимагали величезні гроші. Але це було виправдано, оскільки вони ризикували своїм життям і справді дуже допомагали журналістам.

Через невеликий бюджет Бектур не міг дозволити собі купити бронежилет, тому подорожував по ДНР на свій страх і ризик.

Трохи детальніше про поїздку у ДНР і про те, як акредитуватися у цю невизнану республіку, можна прочитати тут.

Згодом, вже після повернення в Киргизстан до Бектура звернувся NED (National Endowment for Democracy). Вони давали доволі дивний ґрант, направлений на те, щоб групу киргизстанських журналістів відправити у поїздку по Україні. Проте, оскільки NED несло відповідальність за цих журналістів, то у бюджет їх поїздки бронежилети були закладені. Бектур наполіг, щоб це були випускники з його школи журналістики у виданні Kloop, які на той час уже працювали у популярних ЗМІ Киргизстану.

Подорож до стартаперів

У жовтні  2014 року команда журналістів на чолі з Бектуром вирішила поїхати у Силіконову долину (США). Вони запланували серію відео сюжетів про місцеві стартапи (маленькі технологічні компанії, які мають потенціал стати успішними на зразок Google чи Facebook).

Команда складалася з 4 чоловік. Свого кращого студента зі школи Kloop вони взяли в ролі оператора, і він їхав безкоштовно (в нагороду за успіхи у навчанні). Решта троє платили за себе самі.

З допомогою спеціального інструменту ― Matrix Airfare Search ― Бектур відшукав найдешевші квитки. Їхній маршрут лежав через Алмати ― Лондон ― Лос-Анджелес ― Вашинґтон ― Філадельфія ― Лондон ― Алмати. Квиток коштував 1112 доларів на одну людину. Іскендер говорить, що для такого шляху це доволі скромна ціна. Зазвичай авіаподорож за таким маршрутом коштує вдвічі дорожче, тобто тільки на перельоті хлопці зекономили понад 4 тисячі доларів.

Загалом бюджет місячної мандрівки по Силіконовій долині склав 7 тисяч доларів.

Matrix Airfare Search

Трохи про Matrix Airfare Search. Це зручний пошуковик, який допомагає знайти інформацію про ціну квитків до будь-яких потрібних пунктів. Можна вводити не лише один бажаний аеропорт, але й задати радіус, в межах якого будуть перевірятися всі аеропорти, що туди входять, і можливі ціни на квитки. Можна задавати приблизний період днів, які варто взяти в пошук. Проте його мінусом є те, що він просто надає інформацію ― самого квитка купити на ньому не можна. Але саме цей сервіс допомагає Бектуру економити кошти на перельотах в різні країни і бути в місцях, які цікаві репортеру-міжнароднику.

Найпопулярніший репортаж із серії про молодих стартаперів Силіконової долини ― історія про дівчину, яка увійшла в рейтинг «Forbes». Вона однокласниця Бектура, і свого часу переїхала в США. Там дівчина зрозуміла, що багато бутиків модного одягу не представлені в інтернеті. Тому вона створила сервіс, який допоміг магазинам у всіх штатах США зробити своєрідні онлайн-офіси для продажу. Це і є її успішний бізнес. Очевидно, що популярність матеріалу викликана тим, що киргизи пишаються землячкою, яка стала своєю у середовищі американських стартаперів.

Ольга Відішева з Киргизстану, яка потрапила в рейтинг «Forbes»

Головне правило, яке виніс Бектур з подорожі до світового центру стартапів: ніхто не вкладе в Твою ідею грошей, якщо її не почати реалізовувати. Колись інвестори дуже сильно повірили в інтернет і почали активно в нього вкладати. Це призвело до «краху доткомів», коли багато інтернет-компаній припинили своє існування. Такі ж побоювання існують і сьогодні, тому стартапер має довести, що його дітище життєздатне і може принести гроші власникам.

Кривавий Париж

Теракти в Парижі застали Бектура в Естонії. Іскедер зізнається, що все проспав, але зрозумів, що має там бути. Тим паче, в нього були 3-4 вільних днів. З допомогою описаного вище сервісу Matrix Airfare Search він знайшов дешеві квитки Рига ― Брюсель. До самого Парижу Іскендер добирався потягом («Кілька годин у німецькому потязі можна витримати», ― жартує киргиз).

Як і в історії з подорожжю п’ятьма містами України, все почалося з посту у «Facebook». Бектур написав, що якщо він поїде висвітлювати ці події, то буде єдиним журналістом з Центральної Азії на місці подій. Іскендер запитав, чи може хтось прийняти його в Парижі і попрохав про допомогу перекладача з французької (на англійську або російську). Бектур одразу попередив, що потрібен волонтер, оскільки не міг заплатити за послугу.

Пост Бектура

Соціальні мережі зіграли своє. Пост Бектура набрав 139 репостів. Через 12 годин з часу опублікування у нього вже було 6 варіантів проживання у Парижі. Тоді Бектур почав перебирати і обрав житло, яке знаходилося найближче до місця кривавих подій.

З перекладачами було не гірше. Свої послуги Бектуру запропонувало 8 людей. Звісно, киргиз не міг знати, як добре вони перекладають, але по акаунтах у соцмережах він міг визначити, скільки людина вже живе у Франції, де вчиться («Якщо хлопець з Киргизстану вступив і вчиться у Сорбонні, то очевидно, що французьку він знає»).

Але коли Бектуру потрібно було поїхати в Сен-Дені, то всі перекладачі злякалися, оскільки там було ще досить небезпечно. Тому журналісту довелося їхати самому і висвітлювати звідти події, послуговуючись власним словниковим запасом французької («Дуже-дуже обмеженим», ― наголосив Бектур).

Навіщо це все?

Бектур зазначає, що такі подорожі корисні для будь-якого журналіста. Адже кожен репортер, маючи у резюме досвід опису міжнародних подій, автоматично збільшує шанси перед потенційним роботодавцем на цікаву роботу.

Іскендер дуже хоче полетіти в Крим і на власні очі побачити, що там відбувається. Знаючи його запал, скоріше за все він незабаром так і зробить.

Бектур Іскендер працює у Deutche Welle Academie ― німецькій медійній організації, яка навчає журналістів. Він говорить, що робота там змінила його. Якщо раніше киргиз міг сказати «у нас лишилося двадцять з чимось хвилин», то тепер це звучить як «у нас залишилося 24 хвилини». Напевно, оця німецька точність і любов до деталей дуже важлива для репортера і допомагає Бектуру в роботі. Його видання заблоковане вже у двох країнах, з ним рахується влада, а учні працюють у кращих виданнях в Киргизстані і за кордоном. Всього цього Іскендер, якого колись вигнали з факультету журналістики, не досяг би без наполегливої і пристрасної роботи над собою і своїми проектами.