3.12.2015 | 23:43

«Полтавська діаспора» серед медіаактивістів країни і закордону

З грудня в Українському Католицькому Університеті розпочалася Міжнародна конференція «Громадянська журналістика у вимірах сучасного медіапростору». Оскільки мені пощастило бути на неї запрошеним, то спробую розповісти про все.

А чого «полтавська діаспора»?

Цього разу було страшенно приємно від кількості учасників з Полтави. Наших було відразу п’ятеро (через що цю спільноту ми жартома почали називати «полтавська діаспора»). Учасники конференції – медіаактивісти, які свого часу вчилися у Школі громадської активності «MediaStream» від Магістерськоїпрограми з медіакомунікації УКУ та Deutche Welle Akademie. Рік тому я брав участь у цьому проекті.

Серед учасників конференції з нашого міста – Катерина Кролевська (ГО «Інститут аналітики та адвокації»), Наталія Гостило (видання «Трибуна»), Аліна Костиря (спільнота «Типовий ПНПУшник») і я (медіасупровід НМО «Magnum Opus»). Також до «полтавської діаспори» в УКУ входить Аліна Смутко, яка навчається тут на другому курсі.

"Полтавська діаспора" в УКУ "Полтавська діаспора" в УКУ

А чого у заголовку про закордон?

Після відкриття конференції і вступного слова від організаторів перед аудиторією виступив виконавчий директор Федерації відкритих каналів (Bundesverband Offene Kanäle) Юрґен Лінке. Він розповів про громадські медіа як майданчик для навчання та поширення інформації для громадських активістів. Німець зосередився саме на суспільному телебаченні, оскільки має у цій сфері значний досвід.

Юрґен Лінке Юрґен Лінке (фото Максима Рунова)

Зрозуміло, що німецький глядач значно відрізняється він українського, хоча б у тому, що готовий платити за якісний контент. Ще варто зауважити, що на суспільних німецьких каналах немає поняття цензури. Головне, щоб контент не суперечив законодавству країни.

Після Лінке Тетяна Локоть розповідала про Global Voices (США). Це міжнародний медіапроект, над яким працюють 1200 редакторів та журналістів у 167 країнах світу. Ресурс переважно англомовний і його мережева структура дає змогу мати своїх представників по всьому світу. У видання немає офісу і це по-своєму дає його авторам певну свободу.

Тетяна Локоть (фото Максима Рунова) Тетяна Локоть (фото Максима Рунова)

Завдання, які виконує проект, за словами Тетяни – це розповідати, перекладати, захищати, посилювати та з’єднувати. Крім того, Локоть дає певні поради для громадянських журналістів:

  1. Частіше запитуй;
  2. Уважно слухай;
  3. Давай зворотній зв’язок;
  4. Вимірюй та оцінюй;
  5. Покращуй та повторюй.

Global Voices Global Voices

Ще декілька рекомендацій для медіа, над якими працюють громадянські журналісти:

  • Будуйте малі форми у Ваших спільнотах;
  • Комунікуйте розумніше;
  • Документуйте все (коли на їхньому ресурсі з’являється новий автор, то йому надають своєрідну інструкцію щодо правил проекту);
  • Посадіть усіх в чат (оскільки редакція Global Voices не має офісу, то дуже важливим є комунікація онлайн. Спільнота Тетяни використовує для цього сервіс #slack);
  • Майте підтримку;
  • Ставте турботу на перше місце (це дуже важливо, коли у Вашому проекті працюють волонтери).

Про Hromadske.tv мала розповідати журналістка Анастасія Станко. Але вона отримала можливість як популярний блоґер взяти off records інтерв’ю з Президентом України Петром Порошенком. Тому замість неї про цей медіапроект розповідав оператор Олександр Назаров.

Олександр Назаров Олександр Назаров (фото Максима Рунова)

Він розповів про величезні кількісні показники, яких «Громадське» досягало під час Євромайдану. Але зрозуміло, що в час, коли немає величезних потрясінь і з постійними новинами на воєнну тематику, люди потроху втомлюються. Що і виливається у зменшення переглядуваності. На даний момент проект зменшує кількість прямого ефіру з 8 до 4 годин на день, залишаючи ресурси на створення якісного контенту.

А що у Киргизстані?

Закінчив цей блок журналіст з Киргизстану Бектур Іскендер. Минулого року Бектур був одним з моїх тренерів, тому певну частину його розповіді я вже описував тут.

Свого часу цього киргиза вигнали з факультету журналістики. Тоді разом зі своїм другом вони почали думати, що ж їм робити. А журналістику вони любили. Так згодом з’явився сайт Kloop.  

На його базі відкрилася школа журналістики, де підлітки вчилися цьому ремеслу і відразу публікувалися. Вони писали безкоштовно, а їхні батьки за це ще і платили гроші. Така практика позитивно відбилася на подальшому майбутньому частини підлітків, які потім переходять працювати у великі видання («Washington Times», наприклад).

Бектур Іскандер Бектур Іскендер (фото Максима Рунова)

З виходом розслідувань, на Klooр почали звертати увагу. По справжньому відомими вони стали у 2010 році під час революції у цій країні. Тоді це медіа чи не єдине подавало інформацію збалансовано. Наразі сайт заблокований у Казахстані (за матеріал про вербування дітей в ІДІЛ) та Таджикистані. Були навіть спроби заблокувати доступ до сайту в самому Киргистані, але не вийшло.

Kloop орієнтується передусім саме на киргизстанського читача, але розповідає і про події в інших країнах. На сайті були репортажі з Євромайдану, ДНР та прифронтових міст. Щодо Криму Бектур говорить, що ще не бував там, але готовий поговорити про співпрацю, якщо хтось захоче написати для їхнього сайту про  репортаж з цього півострова.

Так а де про українське?

Далі в рамках конференції відбувся марафон презентацій громадянських проектів. Коротко розповім про них.          

«Накипело». Медіапроект харківських активістів, які знімають репортажі, випереджаючи професійні харківські ЗМІ. Найпопулярніше відео проекту про те, як активісти вночі самотужки виконують закон про декомунізацію, звалюючи три пам’ятники радянським діячам, набрало понад 400 000 переглядів. Проект стає своєрідною інстанцією, до якої звертаються люди, яким реально «накипіло».

Роман Даниленков і Наталія Курдюкова (фото Максима Рунова) Роман Даниленков і Наталія Курдюкова (фото Максима Рунова)

«Хмарочос». Онлайн-журнал київської молоді, який висвітлює тему урбаністики. У «Хмарочосі» пишуть про проблеми зі зовнішньою рекламою, засилля кіосків, архітектурні конкурси, аналіз європейського досвіду, міські проекти в Києві. Проте у відповідь на запитання викладача Школи журналістики УКУ Отара Довженка, чи не думали автори журналу йти у місцеве самоврядування і вирішувати описані проблеми там, головний редактор Юлія Сажій каже, що це ще не на часі.

Юлія Сажій Юлія Сажій (фото Максима Рунова)

«Ні корупції». Представник ГО «Інститут масової інформації» Ольга Шалайська розповіла про сайт, куди пишуть блоґери з усієї України. Їхні розслідування спрямовані саме на боротьбу з корупцією. Наскільки активна Полтава у цьому плані, можна побачити у статистиці дописів на сайті, де з нашого міста є тільки 35 матеріалів.

Ольга Шалайська (фото Максима Рунова) Ольга Шалайська (фото Максима Рунова)

Матеріали про корупцію по регіонам Матеріали про корупцію по регіонам

«Eastbook.eu». Редактор Яна Опарій представила проект, який зародився свого часу у Варшаві. Це медіа в різні роки розвивалося по-різному і вже зараз має потужну редакцію. Проте українська версія на ньому все ж слабко представлена.

Яна Опарій (фото Максима Рунова) Яна Опарій (фото Максима Рунова)

Чи все так погано?

Опісля такого марафону керівник Магістерської програми з медіакомунікації УКУ Вікторія Романюк представила результати дослідження про стан громадянської журналістики в Україні. Воно було зроблене на основі відповідей медіа активістів, зокрема й учасників програми «MediaStream». 

Вікторія Романюк (фото Максима Рунова) Вікторія Романюк (фото Максима Рунова)

Кілька тез:

  • Найбільші перепони для розвитку проекту громадянських журналістів: брак фінансування, низька активність людей, відсутність довіри до журналістики;
  • Знання чого найбільше бракує громадянським журналістам для своєї діяльності? Як монетизувати контент та знаходити ґрантове фінансування (22%), робота та просування проектів у соціальних мережах (17%), формування медіастратегії, утримання уваги аудиторії та знання інструментів (по 10%).

Повністю цей звіт, скоріше за все, я опишу трохи пізніше.

Що буде далі з громадянською журналістикою?

Закінчився перший день конференції дискусією, в якій взяли участь майже всі спікери заходу. Її тема – «Сценарії розвитку громадянської журналістики в Україні». 

Дискусія (фото Максима Рунова) Дискусія (фото Максима Рунова)

Подаю кілька тез без зазначення спікера:

  • Треба думати про альтернативні джерела фінансування після кризового періоду.
  • Свого часу на сайті Global Voices була хмаринка теґів. І чим більше постів публікувалося з певної країни, тим більшим у хмаринці була назва країни. І найбільшими були країни, від яких зовсім цього не чекали. Наприклад, Іран. Навряд чи в Ірані є програми розвитку громадянської журналістики, занадто там все це контролюється.
  • У Німеччині немає дискусії про громадянську журналістику. Там є дискусії про журналістику. Дискусії про громадянську журналістику свідчать про слабкість професійних медіа.
  • У місті Радехів населення 10 тисяч чоловік. І в той же час там було 5 сайтів, які вели громадянські журналісти. З початком АТО три сайти закрилися, бо ті активісти, що над ними працювали, пішли служити. Але 2 продовжують функціонувати.
  • Що робити громадським журналістам після кризи? Повернутися до своїх звичних справ або ж стати постачальником контенту для ЗМІ.
  • 31% українців користуються смартфонами, і на це треба зважати.
  • Серед громадських журналістів існує проблема незнання своїх прав. Ми мали робити акцію – читати Декларацію з прав людини з вежі ратуші Львівської міськради і знімати це з дронів. Нам сказали, що без проблем, але потрібно взяти дозвіл на зйомку з СБУ. Проте наші медіа юристи сказали, що не існує такого зобов’язання. Коли наш представник прийшов вдруге і прпросив конкретно вказати на місце в законі про це, то зобов’язання вже було не потрібне.
  • Громадянська журналістика буде стимулом для розвитку локальних ЗМІ. Телеканалам «1+1» чи «Інтеру» не цікаво, що робиться на сусідній з Вами вулиці.
  • Просвітницька місія має бути сьогодні найважливішою.

А далі що?

На цьому закінчився перший день конференції. Вже завтра учасники пройдуть два медіатренінги. Перший – «Як громадянським журналістам висвітлювати міжнародні події» – проведе Бектур Іскандер. А другий – «Інструменти перевірки достовірності інформації для електронних медіа» – пройде під керівництвом Михайла Кольцова, викладача Могилянської школи журналістики, представника проекту «StopFake».

Крім того, маємо надію, що у суботу Анастасія Станко з «Громадського» таки приїде в УКУ, де дасть майстер-клас на тему «Як побороти мову ненависті? Що важливо показати і не показати на війні».

Учасники конференції (фото Максима Рунова) Учасники конференції (фото Максима Рунова)

Тому вчимося далі…

Про автора
Роман Повзик
медіаконсультант
Роман Повзик
72
Останні публікації