Позапартійне уособлення партії «Совість України», інакше кажучи мер м. Полтави Олександр Мамай, має настирне бажання засадити суддю Ларису Гольник за грати. У цьому йому запопадливо допомагає малограмотний* псевдоборець із корупцією Олександр Ковжога.

Хибно зорієнтований своїм вищепойменованим представником у суді, наш градоначальник мабуть увірував, що, маючи владу й гроші, він будь-кого зможе запроторити до буцегарні. Так, отримавши 22 вересня 2014 року вигідне для себе рішення судді Апеляційного суду Полтавської області Кисіля А.М. про скасування штрафу за неповагу до суду, Мамай хвалькувато хизувався перед журналістами намірами притягнути Гольник до кримінальної відповідальності.

Журналіст всеукраїнської газети «Факты и комментарии» Анна Волкова чітко окреслила своє бачення ситуації з утаємниченим закриттям у Решетилівці корупційної справи полтавського міського голови.

У постанові голови Решетилівського районного суду Леоніда Беркути особисто мене здивував не сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення, вчинене Полтавськимміським головою. Цього слід було очікувати. Олександр Федорович навчився уникати зустрічей із правосуддям й усувати зі свого шляху незговірливих служителів Феміди – не гребуючи нічим. Рано чи пізно Мамаєва справа мусила потрапити до «правильного» судді.

Вразило інше. Те, як рішення судді цілковито співпало з бажанням самого правопорушника.

26 січня 2015 року Полтавський міський голова Олександр Мамай на спеціально скликаній прес-конференції звинуватив суддю Октябрського районного суду Полтави Ларису Гольник в тому, що вона за закриття корупційної справи стосовно нього вимагала хабар – 5 000 доларів США.

Цей допис з’явився несподівано для самого мене. Збираючи матеріал для серйозної публікації, я випадково натрапив на кілька текстів, які красномовно характеризують інтелектуальний потенціал Олександра Ковжоги, колишнього міліціянта, а тепер громадського «борця» з корупцією і водночас захисника Олександра Мамая, обвинуваченого саме в корупційному правопорушенні.

У попередніх дописах я розповів, яким чином падчерці полтавського міського голови дісталася низка земельних ділянок під торгівельні павільйони, розміщені у велелюдних місцях Полтави.

Мене зацікавило, чому для цього було застосовано не порядок оренди, а умови сервітуту. Я схилявся до думки, що робилося те з метою уникнення плати за землекористування.

Як з’ясувалося, я помилявся.

Оскарживши постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 8 травня 2014 року про визнання її винною у вчиненні корупційного діяння, Ірина Климко надала апеляційній інстанції кілька документів, які мали підтвердити, що вона повідомила депутатів Полтавської міської ради про конфлікт інтересів. Отже, є чистою перед законом.

Адже саме за це й притягали до відповідальності саму підприємницю-депутатку та її вітчима-мера.

Виникає запитання, чому, маючи на руках такий козир, який нібито неспростовно доводить його невинуватість, Мамай продовжує уникати зустрічі з правосуддям? Потрапивши ж до суду примусово чи під загрозою приводу, посилається не на ці документальні свідчення, а ставить під сумнів свій родинний зв’язок із падчеркою, вимагає перевірити повноваження співробітника УБОЗу, який склав протокол про адміністративне правопорушення, чи наводить якісь інші, не менш дивні, аргументи?

Відповідь на це запитання – проста, як двері. Документи, надані Іриною Климко Апеляційному суду Полтавської області, підроблені.

Звикайте саме до цього звернення. Бо відповідальність за ваші злодіяння – незворотна.

За реальні порушення закону, прописані у кримінальному кодексі. На відміну від тих абсурдних обвинувачень, які ви висували проти судді Гольник, намагаючись завадити продовженню її суддівських повноважень – від порушень трудової дисципліни до вимагання хабара та шахрайства (подільником у вигадану організовану злочинну групу шахраїв Мамаїв «правник» Ковжога намагався вписати і мене).

У попередньому дописі я згадував суд, що відбувся 8 травня 2014 року в справі про вчинення корупційного адміністративного правопорушення приватним підприємцем та депутатом Полтавської міської ради Іриною Климко, нинішньою очільницею обласної організації партії «Совість України» (тієї, що в очікуванні місцевих виборів пенсіонерів цукром наділяє).

Останнім часом цілеспрямований та рішучий у досягненні особистих інтересів полтавський мер почав виявляти невластиві йому роздуми і вагання. Просто-таки якісь інтелігентські виверти демонструє Мамай враженій публіці. Гамлетівські рефлексії. Говорить, що не вирішив бути чи не бути йому знову мером, йти чи не йти на вибори.

Може, то перший осінній холодок спричинив сум’яття у ніжній душі Олександра Федоровича? Чи споглядання, як призначена пенсіонерам цукрова гора зменшується, а рейтинг короля тої гори пропорційно не приростає? І король у кінцевому підсумку ризикує опинитися голим? Фігурально висловлюючись, звичайно ж.