Сервітут для падчерки полтавського мера
Останнім часом цілеспрямований та рішучий у досягненні особистих інтересів полтавський мер почав виявляти невластиві йому роздуми і вагання. Просто-таки якісь інтелігентські виверти демонструє Мамай враженій публіці. Гамлетівські рефлексії. Говорить, що не вирішив бути чи не бути йому знову мером, йти чи не йти на вибори.
Може, то перший осінній холодок спричинив сум’яття у ніжній душі Олександра Федоровича? Чи споглядання, як призначена пенсіонерам цукрова гора зменшується, а рейтинг короля тої гори пропорційно не приростає? І король у кінцевому підсумку ризикує опинитися голим? Фігурально висловлюючись, звичайно ж.
Дещо раніше наш градоначальник засумнівався у родинному зв’язку із громадянкою Климко, своєю падчеркою. Сталося те 8 липня, під час засідання Решетилівського райсуду, куди Мамай прибув особисто – під загрозою примусового приводу.
Гадаю, що мер незаслужено відмовив у праві вважати себе членом його сім’ї пані Ірині. Климко родинних зобов’язань не забуває і цілком довела свою відданість Мамаєвому клану. Принаймні, як успішна (щоправда – в тепличних умовах) бізнесвумен та видатна партійна діячка (нині – голова обласного осередку цукродайної партії «Совість України»).
8 травня 2014 року Октябрський районний суд м. Полтави розглянув у відкритому засіданні протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і додані до нього матеріали відносно Климко Ірини Григорівни, депутата Полтавської міської ради і водночас фізичної особи – підприємця (на сайті міськради вона значиться як голова кредитної спілки «Полтавщина»).
Суд з’ясував, що зазначена особа, будучи відповідно до положень статті 4 Закону України «Про запобігання і протидію корупції» суб’єктом відповідальності за такі діяння, 17 травня 2013 року вчинила адміністративне корупційне правопорушення. При розгляді питання тридцять першої сесії Полтавської міської ради шостого скликання щодо надання ФОП Климко І.Г. дозволу на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності вона не повідомила депутатів Полтавської міської ради та безпосередньо міського голову про наявність конфлікту інтересів.
Мова йшла про розміщення у напрочуд «ласих» місцях обласного центру, на території земель, які належать на праві комунальної власності територіальній громаді Полтави, 13 торгівельних павільйонів. Загальна площа земельних ділянок під ними становила 492,25 квадратних метрів.
Дісталася земелька молодій депутатці дуже швидко – на всю процедуру, починаючи з моменту подачі відповідної заяви, знадобилося лише 3 дні. До того ж – на дуже вигідних умовах. На підставі рішення сесії Полтавська міська рада уклала з ФОП Климко І.Г. договір особистого строкового земельного сервітуту.
Цей практично невідомий широкому загалу термін означає «встановлене законом або передбачене договором право часткового користування земельною ділянкою і будівлями особам, що не є їх власниками, але вимушені вдаватися до такого користування внаслідок об’єктивних обставин».
Стаття 401 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) говорить, що «Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом».
Наприклад, на ділянці, котра належить якомусь власнику, розміщений колодязь спільного користування, і стежкою до нього вимушені послуговуватися мешканці сусідніх садиб.
Стаття 99 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ ) називає також інші види земельного сервітуту: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; тощо.
Однак на перехресті вулиць 23 Вересня та Калініна, по вул. Грушевського, 4, поряд із зупинкою громадського транспорту «Мотель», по вул. Фрунзе, поряд із зупинкою громадського транспорту «Медакадемія», по пров. Латишева (це все – адреси розташування торгових павільйонів) ні природних водойм, ні стад чотириногих свійських сільськогосподарських тварин, ні складування будматеріалів, ні чогось подібного досі не спостерігалося. Та й Климко потрібні були торгівельні площі, а не прохід до колодязя, місця водопою чи пасовиська.
Для чого ж міській владі, керованій Олександром Мамаєм, знадобилося вдаватися до цього специфічного юридичного засобу? Чому землі для підприємницької діяльності не були надані мерській падчерці в порядку оренди?
По-перше, відповідно до чинного на той момент законодавства передача в оренду земельних ділянок, що перебували у державній або комунальній власності, мала здійснюватися за результатами проведення земельних торгів (ч. 2 ст. 124 ЗКУ). А сервітут міг встановлювався договором і проведення земельних торгів не потребував (ч. 1, 2 статті 100 ЗКУ, ст. 402 ЦКУ).
По-друге, за договором оренди земельна ділянка передавалася в користування для провадження підприємницької та іншої діяльності тільки за плату (ч. 1 ст. 93 ЗКУ, ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України). Тоді як договір сервітуту міг бути укладений як на платній, так і на безоплатній основі (ч. 1 ст. 98 ЗКУ, ч. 3 ст. 403 ЦКУ).
Сказаного, вважаю, достатньо, щоб пересвідчитися, як добре подбав полтавський градоначальник про бізнесові інтереси своєї падчерки. Ніби про власні.
Як бачимо, легко бути удатною підприємницею, якщо ти міський депутат від промерської партії «Совість України», котра має близько 75 % голосів у раді. Особливо ж коли ти – родичка мера!
Далі буде…
