Як нейтралізувати «діяльність» громадських активістів

***

Якщо уявити, що громадські активісти дійсно самостійні, не є ставлениками якихось меркантильних сторонніх сил, то голос таких активістів доцільно сприймати як голос совісті, доведеної до відчаю.

А відтак претензії активістів слід сприймати зі вдячністю, з увагою та повагою, аналізувати та вносити корективи до власної діяльності.

Загалом з активістами слід носитися як з малою дитиною.

***

До активістів, які є ставлениками сторонніх меркантильних сил слід відноситися так само.

У будь-якому разі – з повагою та увагою.

***

Найперша принципова помилка – ставити активістів в жорстку опозицію.

Навпаки, активістам слід навіть створити умови для роботи. Приміром, виділити окреме приміщення тощо. З активістами слід постійно зустрічатися, дискутувати.

***

Окреме питання: а хто взагалі такі громадські активісти?

Наприклад, активіст каже, що він громадський, бо виступає від імені всієї громади.

Але ж хто його вибирав, щоби він виступав від всієї громади? Його громада вибирала? Чи він сам себе вибрав?

На практиці громадськими активістами називають тих, хто сам себе таким назвав. А не тих, кого народ вибрав.

Дійсно громадським активістом, відповідно до змісту цього поняття може бути депутат, чи голова сільради, міський голова тощо. Бо саме їх громада вибирала.

А ці самі себе вибрали, самозванці, і виступають від імені громади.

Таким чином, фактично, як правило, громадські активісти є самозванцями. Бо не від людей, а від себе.

***

Інший варіант громадського активіста – ставленики якихось сторонніх меркантильних сил. Якогось, так сказати, «олігарха».

***

Але незважаючи на особу активіста, доцільно таки сприймати його як, повторюся, «голос совісті, доведеної до відчаю». Тільки сприйняття в такій якості і відповідне ставлення до них може слугувати нейтралізації їх діяльності.