Франсуа, або філософія влади
Франсуа поважно зайшов до контори Дайжону, привітався з конторянками, посміхався.
Підморгнув бухгалтерші. Вона не те, що його кохала, а просто відчувала мужчину.
Аліна мила підлогу в коридорі. Протягнув рукою по спині. Аліну як током пройняло, вигнулася, як та кішка: «Доброго дня, пане Гол-лове)))))».
Зайшов до кабінету, замислився, виглянув у вікно. Лежали яблука в пилюці.
Розклав справи, почав малювати схеми.
Розчахнулися двері, на порозі зі щасливою мрійливою посмішкою коливалася Жермен: «Привіт, Франсуа…». Підійшла до столу, поклала папери.
***
Франсуа почувався щасливо. Зійшлися всі пунктики, які він собі в далекій минувщині назначив:
-завжди бути при ділі, але не в ділі;
-все мати і ні за що не відповідати;
-жінок досхочу;
-«моє зверху».
***
«Надійшли гроші. Можемо замовляти лавочки для парку» - еСеМеС-нула Армель. Франсуа зупинив автівку. Армель була гарна замолоду. Хоча зараз фігура не та. Ні. Завелика. Та і Жермен. Навіщо мені Армель, коли є Жермен. Жермен пружна і пристрасна, вона кохає його. Але ж у Армель такі гарні очі…
«Готуйте договір» - еСеМеС-нув бухгалтерші.
***
Гроші надходили справно. Франсуа завжди радів тій магії кругообігу грошей. ТОВ «Синій вітер» потіло на землях Дайжону, заробляло прибутки, з яких сплачувало податки. Податки надходили на рахунки контори. І з тих податків Франсуа бачив себе Перцем Дайжону.
Франсуа виглянув у вікно. Гнилі яблука лежали у пилюці.
Франсуа Головний. Це так тішило його. Гроші надходили Йому. І це вже були Його гроші.
А особливо той момент, коли заходила Армель: «Пане Франсуа, гроші надійшли, слід розпорядитися».
Армель таки хвилювала його. У неї великі світлі очі, блакитні. І сідниці такі, такі…
І Франсуа розпоряджався. Він розпоряджався грошими, які надходили Йому.
***
Франсуа чухав лоба, пив каву і дивився у конторське вікно. Великі чорні мухи роїлися над гнилими яблуками, жовтіло листя: «Давно дощу не було».
Застукав автівський двигун. Без автівки як без рук…. Не це непокоїло Франсуа. Черговий строк надходження грошей за два тижні. Без передплати не ремонтують. Але ж автівка потрібна зараз. Потрібні гроші! До «Синього вітру»? Нехай би ці запітнявілі байстрюки дали гроші. У них грошей як мишей у полі, не збідніють. Просити, кланятися…: «Армель! А чи не замалі податки?». Я!
Розпоряджаюся!
Зайшла Армель: «Податки завжди замалі, пане Голово».
Франсуа не втримався: «Ви дуже гарні сьогодні, Армель». Він дивився у її світлі очі, блакитні. Сукня, у великих соняхах. Дуже гарна.
«Армель, мені потрібні податки, великі податки. Думайте, Армель, думайте!».
Франсуа дивився услід Армель. Такі…
***
«Ви повинні пам’ятати, що працюєте на землях Дайжону. Ви є оскільки, оскільки є земля, на якій ви є. Немає землі, немає і «Синього вітру». А Голова Дайжону Я! Я представник тієї землі, на якій ви є і без якої вас немає! Ви винні нам завжди!»
***
Франсуа зупинився на конторському ганку і задоволено роздивлявся, як бензопилою валять ненависну яблуню. Скільки гнилі.
Автівка рушила. Жермен чекала його у місті.
***
Ось вона, хвилина його торжества: «Жермен, це тобі». Він дарує їй прикраси. Жермен вражена. Він бачить її вражу, насолоджується. Вони п’ють заморське вино.
Забавляються базіканням про почуття.
Що, як, вечір, як уві сні.
Вони кудись їдуть, ідуть, таке інше.
Підсвідомість видає якісь гнилі яблука, гроші. Армель, вітер, миші…
Він щось марить Жермен про щастя.
Знову гроші, Армель, вітер, миші, і яблука, гнилі яблука.
Знову мара, знову мара, знову… Жермен нарешті заволала:
«Франсуааааааа!!!!!!!!»
