Проблема нашої Освіти і нашого Життя

Тетяна Монтян ось дуже вдало підмітила особливість:

"...В українських школах, на відміну від навчальних закладів у цивілізованих країнах, дітей ніхто не вчить приймати колективні рішення навіть на рівні "що ми хочемо їсти на обід", не кажучи вже про вибори президента класу чи членів шкільної ради. А якщо щось подібне і відбувається, то суто "іграшково", оскільки ніякого впливу на реальне життя результати таких "виборів" не мають."

"...Учителі є "царями та богами" для дітей та батьків, адже за бажання можуть "натравити" клас на якусь дитину; зумисно та безпідставно "чіплятися" або поводитися занадто поблажливо, занижувати/завищувати оцінки тощо. Це, звісно ж, не стосується "мажорських" діточок, батьки яких є значно вищими за соціальним статусом, ніж навіть директор. І якщо такі батьки зловживають своїм статусом, нещасними бувають цілі школи в повному складі - і педколектив, і учні."

"...Тож не дивно, що наші школи закінчують підлітки, абсолютно безпорадні щодо майбутнього дорослого життя, наповненого ситуаціями, у яких вкрай необхідно вміти ухвалювати різноманітні колективні рішення – від проведення зборів у під’їзді щодо встановлення кодового замка чи найму консьєржки до виборів усіх рівнів: від райрад до президента України.

Бо ж чого можуть навчити вчителі, повністю залежні не від того, чи люблять і поважають їх учні, а від того, чи влаштовують вони "високе начальство"?!

Це в цивілізованих країнах доля вчителів та директорів прямо залежить від учнів та їхніх батьків – а отже, вчителі намагаються догодити саме їм, а не "розпорядникам адмінресурсу", як в Україні. В нас же з педагогами укладають строкові угоди і по закінченню терміну їхньої дії безжально викидають з роботи тих, хто з якихось причин не влаштовує "високе начальство", не заморочуючись жорсткими вимогами трудового законодавства."

***

 У цих клаптях тексту Монтян власне описала сутність не тільки нашої школи, освіти, а всього нашого життя. Ми не господарі свого життя на всіх рівнях, від дитсадка до школи, інституту, на робочих місцях і так далі.

Це і є проблема. Звідси виростають і крила революцій. Бо життя одне, іншого не буде. І хочеться пожити, а тебе в землю втоптують, кажуть, начебто ти тут ніхто.

*** 

А лікується проблема просто. Дати всім колективам людей на всіх рівнях певні права для вирішення питань сумісного співжиття. І разом з правами покласти обов'язки, відповідальність за своє ж життя.

І почати одночасно зі всіх колективів:

-дитячий садок;

-школа;

-робочі колективи;

-будинки (включаючи багатоповерхові).

*** 

Та почати з ЖЕКів, нехай люди в багатоквартирному будинку самі вирішують долю свого будинку.

Та почати з школи, нехай діти вирішують певні аспекти свого шкільного життя.

На робочих місцях - нехай робочі колективи вирішують певні питання своєї роботи. А не тільки дурак начальник. А начальник, до речі, завжди дурак.

*** 

І у нас же є свої національні генії цієї справи. Вирішуйте самі за себе.

У нас є на кого рівнятися, у нас є досвід такого життя.

*** 

Антон Семенович Макаренко

Нестор Іванович Махно