Як полтавська «Криниця», пиво та суперечка про штучний інтелект народили драматичну оперу
Усе почалося ще 28 листопада 2024 року. Того дня я зайшов до кав’ярні «Криниця», що поряд із нашим Полтавським пивзаводом. Атмосфера закладу, неспішний плин часу, знайома побутова картина — свіже пиво, черга, тарілки з гарячими пельменями — склалися в поетичні рядки. Вірш був присвячений саме цій кав’ярні.
Тоді ж я вирішив поділитися текстом і передав його адміністратору закладу. Втім, особливої цікавості чи відгуку вірш не викликав. Що ж, буває — аркуш ліг у шухляду, і я про нього поступово забув.
Днями я знову проходив повз «Криницю». Знайомий фасад миттєво освіжив той спогад, а в голові зринула несподівана ідея: чому б не вдихнути в ці рядки нове життя та не перетворити їх на музику?
Але чому саме опера?
Тут є свій, суто особистий підтекст. Моя однокласниця — професійна оперна співачка. Вона доволі скептично ставиться до мого захоплення технологіями штучного інтелекту й регулярно критикує мене за експерименти з музикою, згенерованою нейромережами. Мовляв, машинний алгоритм ніколи не зрівняється зі справжнім академічним вокалом та живою сценою.
Я вирішив відповісти на цей скепсис у свій спосіб — не сухими аргументами в суперечці, а нестандартним творчим жестом. Я задав нейромережі стиль найвидатніших драматичних тенорів світу (зокрема манеру славетного Йонаса Кауфмана) і поклав текст про полтавську пивну на монументальну оркестрову партитуру.
Вийшла «Криниця пива» — драматична арія-трагедія, де буденні образи чебуречної та кав'ярні біля пивзаводу зустрілися з величним пафосом веризму в дусі Пуччіні. Високе мистецтво несподівано гармонійно лягло на просту міську історію, створивши тонкий іронічний контраст.
Чи замінить штучний інтелект справжніх оперних дів? Звісно, ні. Але як інструмент для творчої гри, експерименту та доброї дружньої відповіді в давній суперечці — він працює бездоганно.
Пропоную полтавцям оцінити цей незвичний музичний експеримент:
