Пастка надії: як кум загиблого військового викачав із родини мільйон і пішов на фронт

Її брат Роман пішов добровольцем захищати Україну і загинув. У документах — «зниклий безвісти», у родині — надія, що він живий, можливо, у полоні. Саме в цю тріщину болю зайшов «свій» — кум Романа. Він сказав, що возить «дуже поважного генерала», який «неофіційними шляхами» витягує наших з полону. Потрібна лише згода родини і гроші — на «переговори», «викуп», «перевезення», «лікування».​

Пастка тривала вісім місяців.

Мати, дружина, сестра — всі разом збирали кошти, продавали речі, позичали, пересилали йому «останнє». «Ще трохи, ще одна операція, він уже майже вдома» — такими повідомленнями кум підкидав їм надію. Він створив фейкові акаунти «генерала», сам собі писав листування й ретранслював його родині. Усе було обставлено так, щоб мовчали: «Якщо хтось дізнається — підставите і себе, і того генерала, і вашого Рому».​

Коли історії про нові й нові платежі стали відверто абсурдними, Інна не витримала і пішла в СБУ. Слідчий спочатку дістав папір і ручку, але дуже швидко зрозумів: цієї історії «на один аркуш» не вистачить. Було прослуховування, зустрічі, спроби вмовити невістку Романа співпрацювати, мічені купюри і довгі місяці слідства. У якийсь момент усе висіло на волосині — бо гроші переказувала саме дружина, а вона до останнього відмовлялась визнати себе потерпілою: «Я сама давала, у мене до нього претензій немає».​

Зрештою справа дійшла до суду.

Інна згадує, як на засіданнях вони з мамою сиділи, немов винні, а підсудний і його оточення поводилися розкуто, жували жуйку, усміхалися. Перший вирок — 6 років ув’язнення. Апеляція — 8 років. Здавалося, справедливість, бодай часткова, відбулася. Але на цьому сюжет не закінчився.​

Далі було рішення «відправити його на фронт». Людина, яка вісім місяців паразитувала на болю родини загиблого добровольця, поїхала на війну вже як військовий. Згодом Інна дізнається про його смерть. І тут історія робить ще один болючий поворот: з одного боку — неповернений мільйон і гора паперів кримінальної справи, з іншого — розуміння, що навіть ця людина, зі всіма своїми вчинками, загинула на війні.​

Інна не ховається й не мовчить. Вона дає інтерв’ю, розповідає деталі, показує, як тонко шахрай грає на любові й надії. Для неї це не лише про покарання одного конкретного кума. Це попередження іншим родинам: жоден «генерал у телефоні», жоден «суперпосередник» не має права торгувати вашим болем, прикриваючись статусом, страхом і секретністю.​

Вона вірить, що історія її брата і цієї афери має стати художнім фільмом. Каже: «Там дев’ять томів справи — це сценарій рівня Оскара». І шукає людей, які не злякаються правди: режисера, сценариста, продюсерів, здатних перетворити цю реальну історію з Кривого Рогу на кіно, яке болітиме, злити й змушуватиме думати.​

Як ви вважаєте: чи готове українське суспільство дивитися кіно не тільки про героїв, а й про тих, хто наживається на героях?

Відео інтерв'ю: