«Жодного разу не образили»: українка в Польщі про реальні ціни, поляків та гру Ліла
Коли ми чуємо «українці в Польщі», то в голові часто виникає одна й та сама картинка: важка фізична робота, зневажливе ставлення, виснажливі зміни й туга за домом. Але історія Яни Мартенюк ламає одразу кілька популярних стереотипів.
Яна — вчителька української мови та літератури за освітою. Після університету вона, як і тисячі наших співгромадян, поїхала до Польщі «подивитися світ» і трохи підзаробити. Хотіла збирати ягоди, а опинилася… на рибному заводі з 8-, 12- і навіть 14-годинними змінами. Для багатьох на цьому історія й закінчується. Для неї — лише почалася.
З перших днів Яна почала вчити польську мову — «словечко тут, словечко там», спілкування з поляками, курси, читання. Згодом вона перейшла з заводу до офісу в польському мілітарному інтернет-магазині, спочатку працюючи з українськими клієнтами, а потім — уже з польськими покупцями телефоном, будучи єдиною українкою в колективі. Вона зізнається, що довго не вірила в себе, але тепер вільно комунікує польською щодня.
Окрема частина розмови — про ставлення поляків до українців. Яна згадує, як ще на початку свого переїзду чула від інших українок: «Якщо будуть кричати їхнє “улюблене слово” — не звертай уваги, це нормально». Та за 10 років життя в Польщі вона каже: їй цього слова не сказав ніхто жодного разу. Навпаки — під час повномасштабного вторгнення вона бачила десятки поляків, які варили борщі, приносили засоби гігієни, допомагали українцям на вокзалі в Познані вдень і вночі. Її особистий досвід — про підтримку й людяність, а не про ненависть.
Не менш цікава частина інтерв’ю — про внутрішні зміни. Яна захопилася коучингом: пройшла навчання, працює з людьми індивідуально онлайн, допомагає їм побачити свої справжні бажання, а не нав’язані чужими оцінками. Вона наводить простий приклад із темою схуднення: люди часто хочуть «скинути вагу», бо так сказали 50 знайомих, а не тому, що самі відчувають внутрішню потребу. Під час розмови Яна фактично проводить міні-коуч-сесію, ставлячи прості, але дуже влучні питання.
Ще один інструмент, з яким працює Яна, — трансформаційна гра «Ліла». Це поле з 72 клітинками на кшталт «омана», «погана компанія», «хороша компанія» тощо, через які гравець рухається, розмірковуючи над власними ситуаціями й виборами. Для когось це просто «гра», а для інших — спосіб подивитися на своє життя збоку й нарешті побачити, де саме вони застрягли.
Ця розмова — не про «успішний успіх». Вона про звичайну українку з села на Сумщині, яка пройшла шлях від важкої фізичної праці в еміграції до роботи з людьми, їхнім мисленням і власними бажаннями. Про те, як не загубити себе між чужими порадами, страхами й трендами. Про відчуття вдячності до країни, яка прийняла в час війни, і одночасно — про постійне внутрішнє питання: «А де мій дім?».
Якщо вам цікаво:
як насправді живеться українцям у Польщі — з цифрами оренди й зарплат, без прикрас;
чому не всі мріють «сидіти вдома, а чоловік хай забезпечує»;
як коучинг допомагає нарешті почути себе, а не голоси «50 людей навколо»;
що таке гра «Ліла» і чому люди готові проводити за нею години,
обов’язково подивіться повне відео інтерв’ю з Яною Мартенюк на YouTube-каналі «Наші розмови: Сповіді та рішення для життя» за участі Олександра Золотухіна.
