Полтавська доброзичливість

- Я ледь встигала на роботу.

Ранок. Недоспала.

Макіяжилася на ходу.

Мчуся повз одного приватного будиночку.

Величезне таке вікно.

Зала, мабуть.

Виблискує.

Притишилася.

Залюбувалася. Собою. Вікно, наче дзеркало.

Підбиваю зачіску, кручуся на всі боки, як наречена поперед молодого.

І… ту-ут… зненацька… з глибин тої кімнати до віконечка наближається круглобура пика престарілої пані з виряченими очима.

Як через збільшувальне скло верне кулачина і закручує мені пресмачезну дулю: а на ось, викуси, любка суча.

Моє перше відчуття: йду мотузкою наді прірвою, балансую і гачкувата всохла рука старої бляді тикається в мене, аби скинути в небуття; втрачаю рівновагу і….

Я інстинктивно викидаю наввипередки свої дві і віддячую дульовим дуплетом.

На, на, стара шльондра! Подавися!

Круглопика карга аж роззявилася від несподіванки. Руки обвисли.

Ось-ось слина із пащеки закапотить.

…

Ба-бах….

…

У мене в грудях так – ба-бах!

Боже!

Радість фонтанула із самого серця.

Потужним струменем розбризкалася членами.

Розлилася руками, ногами.

Зриваюся.

Швидше до роботи.

Боже, яке щастя! Який вдалий день! Радість мене переповнює.

Лечу, наче птаха.

Краса навколо!

Гармонія.

Рівновага.