Він шукав Бога
У наші сповнені скорботи дні ми звертаємось до Іісуса Христа. Його страждання вчать нас мужності. Він на Хресті протягує руки до нас, нагадуючи про те, що кожній людині на землі даний хрест, який він починає нести з того самого дня, коли вперше стане своїми дитячими ніжками на землю і до тої самої години, коли його мертве тіло обмиють, як новонародженого, одягнуть, як сповивають дитину, і покладуть , як у колиску, у труну…
Життя християнина- це хрестоносіння. А християнин-хрестоносець, воїн Небесного царства. Хрест-це труд і скорботи. Господь був розіпненим на Хресті, зійшов душею у пекло і воскрес з мертвих. Хрест-символ спасіння. Господь посилає випробування і страждання більше всього тим, кого Він любить…
Про все це я вкотре думав, дорогі брати і сестри, коли разом з багатьма із вас дивився у Полтавському палаці дозвілля «Листопад» виставу «Оскар і рожева пані», яку нещодавно привозили до Полтави ініціатори Всеукраїнського благодійного фонду «Соборність». Він опікується онкохворими дітьми в Україні.
А історія, покладена в основу сюжету,- на превеликий жаль, не художній вимисел, а відтворення жорстокої дійсності.
«Діти, яких не існує»- це невиліковно хворі діти, яких ми з вами ніде і ніколи не зустрінемо. Таких дітей не помічає суспільство, і медицина безсила перед їхньою хворобою. Їх не можна вилікувати, але можна подарувати гідне життя і справжнє дитинство. На той час. який їм відведено.
В Україні ж набуває потужності благодійна діяльність у сфері паліативної допомоги.
Українська Православна Церква не може залишатись осторонь цих проблем, тому духовенство Полтавської єпархії УПЦ не тільки само всіляко допомагає онкохворим дітям і співпрацює з іншими благодійниками, а і порушує цю надзвичайно важливу тему у ЗМІ. Ми звертаємось також до всіх вас, дорогі брати і сестри, не залишатись у свою чергу байдужими до чужого горя!
Адже у Євангелії сказано про те, що всі ми повинні одягнути тих, хто роздягнений, відвідати хворих у лікарнях, ув’язнених у в’язницях, допомагати тим, хто потребує допомоги.
І для цього у пригоді стануть всі засоби! Заслужена артистка України Ірма Вітовська, виконавиця головної ролі, та народний артист України , режисер Ростислав Держипільський на власному прикладі участі у виставі це довели.
На сцені-інсценізована розповідь про трагічну долю десятилітнього хлопчика Оскара, хворого на рак. У своєму коротенькому житті він встиг зневіритись у близьких людях, закохатись, навіть одружитись. Хоча, звичайно, щодо останнього, то все це було лише витвором фантазії та гри, яку придумала для нього милосердна рожева пані. Це надто сумна і водночас життєстверджуюча історія про смертельно хворого хлопчика, який шукав Бога і врешті знайшов Його.
Ви часто на сповідях запитуєте мене, як побачити Христа через 2000 літ після Його приходу на землю? Коли ми відчуємо, що Він з нами?
Відповідь треба шукати у Євангелії, у власній душі, у правдивих розповідях про таких, як смертельно хворий хлопчик, історію якого талановито втілили на сцені актори, у власному долученні до благодійництва..
Не будемо сперечатися про доцільність і форми того чи іншого обраного нами шляху. Головне, що ми шукатимемо і вірю, що знаходитимемо його.
Вже неодноразово згаданий мною маленький герой вистави вкотре повертає нас до добре відомої істини: дорогу долає той, хто йде нею.
Тож торуємо нелегкий шлях до Господа, і дякуємо Йому за те, що посилає нам милість творити добро Ближньому.
Христос посеред нас і є, і буде!
