Ненавидіти? Ні. Краще — любити
Дорогі брати і сестри! Зазвичай навіть не воцерковлені люди знають, коли у православних християн починається найбільш суворий і тривалий зі всіх постів — Великий піст.
У цьому році він почався 14 березня. Але про істинний смисл посту багато навіть не здогадуються. Хоча хтось охоче і утримується від тимчасового споживання їжі, вважаючи що вже у такий спосіб він тим самим виконує свій християнський обов’язок.
Чи так це насправді? І у чому ж, все-таки, сокровенний смисл Великого посту? От про це і настав час поговорити.
Я розповім вам бувальщину із власного життя, аби ви почувши сумну історію зі щасливим фіналом, мали не тільки інформацію для роздумів, а й, можливо, самі долучившись до її обговорення, чому я буду радий, навели і власні приклади, які змінили чиєсь життя у кращий бік.
…Харків. У мене ще досить мало життєвого досвіду аби навчитись вірно судити про людей, але багато здорового ентузіазму і цікавості, аби пізнавати їхні найпотаємніші порухи душі. Я багато їжджу, зустрічаюсь, веду розмови, дискутую і сам від того мудрішаю. А з ким і не спілкуватись досхочу у тодішньому моєму молодому віці, як не зі студентами? Та поїздка до одного із найбільших студентських міст в Україні тривала всього один день, а ввійшла у пам’ять на все життя…
Галаслива жвава група молодиків з дівчатами у парку Шевченка поблизу університету за столиком у літньому кафе привернула мою увагу. Присів і собі до них. Непомітно зав’язалась розмова.
Дискутували про любов, вірність, зради, підлість, благородство і обман. З усього виходило, що мої юні співрозмовниці, як одна, не виправні ідеалістки, наївні, чисті, романтичні особи. Хлопці зрідка посміхались, а я… Я сприймав все за чисту монету і не приховував свого захоплення від того, що у такий прагматичний час ще зустрічаються подібні їм.
І тільки один з усієї компанії не зронив жодного слова. А коли я вже зовсім захопився поетичними одкровеннями, раптом стиха зронив: «Облиш!
Не вір! Всі вони — дівчата з сумнівною репутацією. А якщо хочеш дізнатися про справжнє життя, то послухай мене».
Отак ми і познайомилися. Моїм новим знайомим виявився чоловік з кримінальним минулим 28-30 років. Компанія, у якій ми познайомились, складалася, як виявилося, з молодих людей досить складної долі. Багато помилок було зроблено ними, а об’єднувало їх головне: палке бажання любити і бути потрібними. Тому вони наперебій старалися показати свої найкращі якості, які на їх думку, могли викликати добре ставлення, демонстрували свою готовність до щирих стосунків. Опустившись на дно скверни, рятувались прагненням до любові, до добра: адже не тільки їх вина у тому, що встигли заблукати у цьому житті. Мій співрозмовник також виріс у дитбудинку. Пам’ятає себе з трьох років.
Ніхто і ніколи його не любив. Думаєте, він нарікав на долю? Зненавидів весь світ? І хоч важко було у це повірити, але історія його життя не викликала сумніву. Читати вчився самотужки, вирізаючи великі літери із заголовків у журналах, підрісши, навчився швацькій справі (на час нашої зустрічі мав невеликий цех з пошиву шкіряного одягу). Тим і заробляв на життя. І, звичайно ж, прагнув, як і всі, душевної теплоти і доброти. Ті, з компанії, близькими стали йому саме спорідненістю нелегких доль і ставленню до людей. Без лукавства. Без ненависті до тих, у кого життя склалося краще, без заздрощів, без осудження і агресії до всього сущого. Безрадісне дитинство і бездоглядність навіть привела його колись у колонію для неповнолітніх за крадіжку. Але ж незважаючи ні на що, знайшов у собі сили повернутися до праведного життя, не скласти руки, працювати і… любити!
Як на мене, вражаюча історія. Вона ще раз засвідчує про те, що у світі господарює Божа милість і подарована Ним любов.
І нині, коли я говорю у своїх проповідях про те, що Господь любить нас всіх, я завжди згадую цю історію.
«…Нині, коли ви звільнились від гріха і стали рабами Богу, плід ваш є святість, а кінець — життя вічне.
Бо помста за гріх — смерть, а Дар Божий — життя вічне в Іісусі Христі, Господу нашому» (Рим. 6:22-23).
Бог говорить, що не приймає Посту від тих, хто поститься, а жорстокою рукою б’є свого ближнього. Неприпустимим є підноситися самому і знищувати інших: «той, хто не їсть, не дорікай тому, хто їсть» (Рим. 14:3).
Тож, дорогі брати і сестри, ніколи не впадаємо в агресію. Не відвертаємося від тих, хто шукає нашої любові і уваги. Не возносимося над ближнім. Прощаємо. Любимо.
Христос посеред нас і є, і буде!