«Моліться не про те, щоб мені було хороше, а про те, щоб я став хороший»

Ну так, наше життя по-обивательськи не досконале. А чи досконалі ми самі? Припустимо, зроблять у наших лікарнях і поліклініках чудовий ремонт, посадять у кабінетах виключно професійних лікарів, знизять ціни на медикаменти. У містах і селах заасфальтують усі вулиці, дадуть усім роботу, навіть нагодують досхочу... І що — ми перестанемо хворіти і станемо щасливими?

Де там! Ми (тобто людство) це вже проходили. В особі Адама і Єви. Вони були ситі, не хворіли, оскільки не були до цього схильні, не переживали і не нервували — а про що нервувати? У них було все! Більш того, Адаму ніщо не могло зашкодити — ні вогонь, ні повітря, ні вода. І де після всього цього ми всі опинилися?
Виявляється, ми, люди, не можемо бути задоволені тим, що маємо. Ми завжди прагнемо більшого. Запитаєте, як це пов'язано зі здоров'ям? Безпосередньо. Послухавши змія і віддалившись від Бога, відмовившись від покрова Творця, люди перепідпорядкували свою душу новому господареві — пристрастям. Людство стало страсним, хворобливим і смертним. А до того було мирним — мало Божий мир у душі. Втративши його, душа стривожена, прагне його повернути, але несвідомо, навпомацки, приймаючи сурогат (комфорт, розваги, кар’єрне зростання, багатство тощо) за істину, бо людина забула, що це таке. А крім Бога, вона нічим не може насититися...
Отже, для здоров'я потрібні в першу чергу не зовнішні умови, а внутрішні. Той же, хто виплекає мир з Богом, прийме від Його руки все. Навіть хвороби. Спокійно і з подякою.

У ХХ столітті жив у Греції святий чоловік, Порфирій Кавсокалівіт, чудотворець, якого Господь наділив багатьма дарами, в тому числі і даром зцілення недуг, за його любов до Нього. Сам же угодник Божий дуже хворів. При цьому просив: «Моліться не проте, щоб мені було хороше, а про те, щоб я став хороший». «Дякую Богу, Який дав мені багато хвороб... — писав він, — те, що я живу, — це диво. Серед моїх хвороб є і рак... Болить усе і страшно... Та я молюся, з терпінням несучи Хрест Христовий. ...я страждаю, але хвороба моя прекрасна. Я сприймаю її як любов Христову... Я грішний, і Бог намагається очистити мене... Я радію тому, що у мене є, щоб з моєї великої любові долучитися до Його страждань. Бог виховує мене. "Господь кого любить, того карає" (Євр. 12:6). Моя хвороба — це особливе благовоління Боже, яке закликає мене увійти в таїнство любові і за допомогою Його благодаті постаратися відповісти на Його любов. Але я відчуваю себе негідним. Бог дав мені багато дарів, але я не зробив нічого у відповідь, виявився негідним. Проте зусиль я не залишав ні на мить... Тому я і не молюся, щоб Бог зробив мене здоровим. Я молюся, щоб Він зробив мене благим. Я впевнений, що Бог знає, що мені боляче. Але я молюся про свою душу, щоб Він простив мені мої гріхи...»
Ось корінь усіх зол. Корінь наших хвороб. Це наші гріхи. І колись у нашому народі було адекватне розуміння такого зв’язку, панував якщо і не дух святості, то досить здоровий дух. Коли Суворову доктор порадив з'їздити на грязі в Карлсбад підлікуватися, полководець відповів: «Милостивий государ, ну що ви говорите? Мені, старому, на курорти? На курорти їздять багаті нероби, кульгаві танцюристи, інтригани і всяка сволота — ось хай вони і купаються в цьому бруді. А я істинно хвора людина — мені потрібна молитва, хата в селі, лазня, каша і квас».
…Стати на молитву вперше може бути складно. І незручно. І прийти на сповідь вперше соромно. Але це лушпиння поволі відпаде, і тоді душа зрозуміє, відчує: молитва — це особисті стосунки з Богом. Це шлях здобуття загубленого миру з Отцем. І це стане головним. А не зовнішні умови…