Як правильно загадувати бажання

Та чи збуваються наші бажання-побажання, висловлені у святковому застільному шумі-гамі? Не боюся помилитися, стверджуючи: ні, не збуваються. Причина криється не в змісті та предметах жадань. І аж ніяк не в тому, що наші порухи душі й наші слова нещирі. Адже у свято всі люди радісні й благодушні й чистосердечно вітають один одного. І не в тому причина, що хтось запізнився подумати про свої мрії вчасно, а подумав через хвилину за північ.

Тоді в чому?

Щоб зрозуміти, варто задуматися над тим, а кому ми адресуємо свої хотіння, надії? Абстрактному космосу? Діду Морозу? Іншим людям? Хто принципово в змозі змінити світ і перебіг речей? Бо йдеться, погодьтеся, саме про це. Ми ж не мріємо про те, що можемо добути або добитися самі без особливих зусиль. Коли при достатку хочеться поїсти, людина не мріє про бутерброд, вона дістає продукти з холодильника або йде в ресторан — і їсть. Інша справа, коли хочеться їсти, а нічого, і немає коштів купити та способів добути їду.

В житії преподобного Кукші Одеського був такий епізод. Його, 63-річного, як «служителя культу» відправили у 1938 році на десять років у табори у Приуралля. Разом з іншими засланцями він працював на лісоповалі по 14 годин на добу, отримуючи дуже мало їжі. На Пасху отець Кукша, слабкий и голодний, ішов вздовж колючого дроту, за яким кухарі носили листи з пирогами для охорони. Над ними літали ворони. Преподобний почав благати: «Вороне, вороне, ти годував пророка Ілію в пустелі, принеси й мені шматочок пирога!» І раптом почув над головою «кар-р-р!» — і до ніг йому впав пиріг із м'ясом. Це ворон стягнув його в кухаря. Батюшка підняв пиріг зі снігу, зі сльозами подякував Богові й утамував голод.

Для правильного розуміння ситуації доречно буде підкреслити, що схиієромонах Кукша був гаряче віруючою людиною. Він прийняв чернецтво на Святій Горі Афон, потім став насельником Києво-Печерської Лаври. У часи гонінь на Святу Церкву і розколів він був для багатьох прикладом стійкості в істинній вірі. Тому можна не сумніватися в тому, що, благаючи ворона про пиріг, розумом і серцем святий молився Богу. Тож Богу і подякував. У його молитві концентрувалася віра в Промисл Божий: це було і бажання голодної людини поїсти, і смирення перед Богом, волі Якого людина не знає й допускає, що цього пирога ворон може й не принести. Взагалі-то це було чудо! Але звершене не по волі ворона, а по волі Бога. І було воно відповіддю Бога на молитву людини.

Наші ж бажання, навіть висловлені вголос, не є молитвою. Бо вони не звернені до Господа. До того ж часто є плодом наших уявлень про те, що було б добре для нас. У рамках земного буття. Бог же промишляє про нас, готуючи нас до вічності.

Це не означає, що воля людини нічого не важить. Навпаки, нам дана свобода, і ми можемо вчиняти, як вважаємо правильним. Але якщо наше бачення суперечить благому Промислу про нас Творця, якщо наші плани призведуть не до спасіння, а до духовної загибелі людини, то Творець різними обставинами направлятиме нас з лихого шляху на добрий. Обставини ці бувають різні: невдачі, труднощі, хвороби, самотність, втрати, нужда… У цьому ряду й невиконання прохань.

Господь, Який є Любов, готовий нам давати благо безмірно — якщо ми справді використаємо його на добро собі й людям, а не на осуд у вимірі вічності. І якщо ми Його про це молимо. А не молимо — чи не тому, що не відчуваємо справжньої потреби, а відтак і не цінитимемо по достоїнству, і скористаємося неправильно? 

Щоб так не легковажити отриманим даром — а Бог нам дарував і талант слова, і талант розуміння, і талант творчості, і ще багато талантів і можливостей, — щораз адресуючи хороші побажання людям, подумаємо про Того, у чиїй волі ці побажання здійснити. Помолимося Богу про мир, щастя, любов у сім’ї, радість, здоров’я — і будемо вдячні за все, що маємо. Як преподобний Кукша Одеський був вдячний за один-єдиний пиріжок.