Засвітилась ще одна церковна лампада на Полтавщині в Українській Православній Церкві
Звершилося!
Нарешті весь наш православний полтавський люд дочекався знаменної у житті кожного віруючого події: у селі Горбанівка Полтавського району освячений храм на честь ікони Божої матері.
Чин освячення та Першу Божественну Літургію у новому храмі звершував Високопреосвященніший Филип, митрополит Полтавський і Миргородський. Йому співслужили священики Полтавської Єпархії Української Православної Церкви.
Але, окрім священиків, разом з Владикою молилися і всі численні віруючі, які з`їхалися у храм звідусюди. Бо ж єдиним цілим і на єдиному подиху молилися вони разом зі своїми пастирями. Славили Господа і зі сльозами на очах просили у Нього помочі українському народу, Небесного заступництва і послання миру, злагоди та процвітання рідній землі.
Незважаючи на холод, люди йшли і йшли до храму, і невдовзі він вже всіх не вміщував. Молилися і надворі, стоячи на східцях. Але це був саме той випадок, коли плече одного підтримувало плече іншого, і спина одна надійно захищала від зимних протягів іншу…
Оце, напевне, така єдність дає відчути особливу присутність Господа не тільки у маленькому, щойно збудованому храмі, а і на всій нашій багатостраждальній землі.
Але, дорогі брати і сестри, давайте поміркуємо глибше: чи завжди так у нас відбувається? Чи завжди, єднаючись у молитовному зверненні до Господа, ми зберігаємо це високе відчуття єдності, взаємопідтримки, вийшовши із храму?
На превеликий жаль, мабуть, що ні. То що ж відбувається?
Чому ми часто із поважного товариства раптово можемо перетворюватись на сліпу юрбу, яка не тільки інколи стає сліпою, а і страшною у своїй жорстокості? І тоді, не розбираючись, ми здатні на будь-яку руйнацію, знищення, і навіть святинь також!
Самі того не усвідомлюючи, ми стаємо знаряддям чиєїсь злої волі і втрачаємо, здавалось вже віднайдену дорогу до Храму…
А між тим, православна церква завжди об`єднувала і об`єднує український народ на всіх етапах його непростої історії. І священним обов`язком кожного християнина були і залишаються любов до Господа і своєї Вітчизни. Хіба не це спонукало одного з нас, благодійника церкви, людину віруючу, Олексія Хоценка, пожертвувати на будівництво церкви на честь покровительки землі Полтавської - Горбанівської ікони Божої Матері? Добрий приклад для наслідування. Адже жертвувати на храм завжди було доброю православною традицією. Бо ж для православної людини храм - це особливе святе місце…
Про все це я думав того дня, коли молився разом з усіма вами, дорогі браття і сестри, коли разом з вами просив у Господа миру і тиші нашій рідній українській землі. А до цього додавав ще одне палке прохання до Бога про те, щоб ніщо не могло знищити отаку от благословенну єдність нашого миру не тільки у храмі, а і поза ним, щоб ми залишалися згуртованими ним на всіх своїх життєвих дорогах.
Хай нас всіх Бог благословить! Сподіваюсь , що я нічого того, що могло б засмутити ваші серця, не сказав, а просто поділився тим, що для мене також є дорогим і важливим.
Боятися нам всім нічого. Бог залишається завжди Тим же і Він з нами, тобто зі своєю Церквою.
Можливо, попереду випробування ще продовжують на нас чекати, а, може, скоро вони закінчаться, але треба завжди пам`ятати, що все залежить від наших старань і любові до Бога і ближніх.
Христос посеред нас і є, і буде!
