Розмір тексту

Дарунок від змія

Ви ніколи не замислювались над тим, у чому криються витоки похмурого настрою, а то і песимістичного ставлення до життя?

Ніколи не спостерігали за виразом обличчя перехожих? Погодьтеся, не завжди зустрічали сяючі очі, радісну посмішку, привітне звернення….

Ми потроху втрачаємо здатність щиро радіти світові і собі самим.

І на це маємо багато причин….  

На роботі не ті накази виходять від керівництва, вражають вчинками колеги, в транспорті їздять неввічливі пасажири на чолі з кондуктором, вдома не так ведуть себе домашні, з телевізора дратує влада, за забором якусь нісенітницю несуть сусіди, у дворі не до ладу гавкає Жучок. Набридло терпіти, бо я маю право і знаю…

Так-так, усі подібні претензії зазвичай грунтуються на відчутті зверхності мого «я» над іншими. Колись давно, іще при гріхопадінні прабатьків, ця схильність була сприйнята людством від лукавого змія-диявола. Нині ж вона, приправлена сіллю «боротьби за права», розквітла буйним цвітом. У нашому народі насіння такого ставлення до оточуючих, а в цілому до життя, знайшло благодатний грунт і стало справжнім здобутком нових часів. Що дуже нагадують останні.

«…І через примноження беззаконня, в багатьох охолоне любов» (Мф. 24:12). Це слова Спасителя, сказані Ним учням у розмові про кінець світу.

Наводячи цитату, аж ніяк не маю наміру лякати чи брати на себе роль передвісника. Та, власне, все, що треба людству знати, вже сказано до нас. Наша справа — правильно розуміти й знаходити в собі силу волі правильно поступати. А правильно — не нарікати ні на людей, ні на обставини. Тоді можемо чекати допомоги від Бога. Бо норовистість наша в корені своєму — це невдоволення Богом. Замітьте, замість вдячності за те, що нам дане життя.

Та й за людською міркою, що ми продукуємо невдоволенням? Що змінюється від наших ремствувань, поганого настрою? Тільки настрій оточуючих — з доброго на поганий. Інших людей, як би ми не були переконані в їхній неправоті, ми не в силі змінити.

Ми в змозі змінити тільки себе. «Спасайся сам, і навколо тебе спасуться тисячі», — відома порада улюбленого народом преподобного Серафима Саровського хіба не про це?

Без терпіння, без урахування думки близьких людей, без любові як легко перетворити на пекло і їхнє життя, і своє.

А якщо так вчиняють тисячі? Вітчизняні сучасні реалії яскраво доводять згубність масового возведення своєї волі в ранг закону. В українські мові, до речі, для такої моделі поведінки «зі своєї волі» є чудове слово — свавілля. Нерозуміння ж власної відповідальності робить неможливим виправлення і себе, і ситуації.

Тож для початку варто сказати самому собі: все, з цієї хвилини не ремствуватиму, не шукатиму винних, намагатимуся бути добрим до інших, старатимусь бачити тільки хороше й не бачити поганого.

Якось старець Паїсій Святогорець розповів притчу про муху і бджілку. Бджілки збирали на галявині нектар з квітів. Тут же кружляла муха.

Одна маленька бджілка, яка опинилася в цьому місці вперше, ввічливо запитала муху, де ж тут білі лілії?  Муха насупилась: «Не бачила я тут ніяких лілій! А ось недалеко, за лугом, є одна канава з брудною водою, а поруч стільки порожніх консервних банок!»

Тут до них підлетіла бджілка постарше, тримаючи в лапках зібраний нектар. Почувши розмову, вона сказала: «Правда? Я ніколи не помічала, що за лугом є канава. Але я стільки можу розповісти про тутешні квіти!»

— Ось бачиш, — сказав отець Паїсій. — Бідолаха муха тільки й думає про брудні канави, а бджілка знає, де росте лілія, де — ірис, а де — гіацинт. І люди так само. Одні схожі на бджілку й у всьому люблять знаходити щось хороше, інші — на муху й у всьому прагнуть побачити тільки погане.

А ти на кого хочеш бути схожим?

Про автора

Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему