Розмір тексту

Секрет дружби

Переповім нещодавно прочитану історію, схожу на притчу.

Маленьке в’єтнамське сільце. Триває війна (треба розуміти, так звана В’єтнамська, або Друга Індокитайська другої половини ХХ століття). У дитячий притулок, яким опікувалися місіонери, потрапили снаряди мінометників. Кілька дорослих і дітей загинуло, когось був поранено. З сусіднього міста, де стояли американські війська, мешканці села викликали допомогу. Приїхали військовий лікар і медсестра. Оглянувши дітей, побачили, що тяжкопоранену восьмирічну дівчинку треба оперувати негайно. Але необхідна була кров для переливання. Жоден із американців на роль донора не підходив — не та група крові. Зате відповідала … кров кількох непоранених в’єтнамських сиріт. Медики, перемішуючи англійські та французькі слова й за допомагою жестів намагалися пояснити наляканим дітям, що дівчинці потрібна допомога, інакше вона помре, й запитували, хто з малечі погодиться дати свою кров. Діти замовкли, по їхніх очах було видно, що їм страшно. Зрештою непевно піднялася одна дитяча рука, швидко опустилася й знову піднялася…

Хлопчика поклали на кушетку й увели голку у вену. Спочатку він мовчав, потім почав тихенько схлипувати, а затим схлипування перейшло в плач. Лікар стурбувався. Саме нагодилася медсестра-в’єтнамка, яка запитала хлопчика про щось по-в’єтнамськи і потім сказала щось заспокійливим тоном. Хлопчик перетав плакати.

—Він вас не зрозумів, — пояснила медсестра американцям. — Він думав, що ви просили його віддати всю кров, щоб дівчинка могла жити. Він думав, що він помре.

—Але чому він тоді погодився на це? — здивувалися медики.

В’єтнамка повторила запитання хлопчику, і він просто сказав:

—Ми — друзі…

Зворушлива історія. Думається, що вона все-таки додумана й узагальнеа народом. Бо дитяче донорство заборонено як таке й востаннє застосовувалося лише фашистською Німеччиною під час Другої світовой війни.

Тим не менше притча повчальна. Хто душу віддасть за друзів своїх…

Так, справжня дружба, дієва любов зобов’язують нас бути жертовними. Якщо ж ми не готові жертвувати — своїм життям, своїм часом, своїми коштами, своїми силами — в залежності від ситуації, то мусимо визнати: ми не готові на любов і дружбу. Хоча потреба у справжніх міцних стосунках, у спілкувнні з Богом і людьми закладена в душу людини від початку. Єдність і радість від одностайності завжди пробуджують інтерес до життя, надихають, дають сили. Друзі — однин із проявів Божої турботи про нас. З друзями ми не самотні у доволі жорсткому світі. Тож справжня дружба — великий скарб. Але щоб мати друзів, людина має навчитися бути другом для інших.

Про автора

Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему