Нашим дітям — многоліття

Пернаті й комахи теж не менш ретельно турбуються про виводок. Однак якою б сильною не була любов у тварин до дітей, її відмінна риса — короткочасність.

Звісно, людська любов не обмежується в часі. Але не тільки цим вона має відрізнятися від інстинкту. Оскільки ми наділені розумом, совістю, вічною душею, то й задача наша виходить за рамки фізичного збереження «виду». Виховання заради вічного спасіння — ось у чому полягає мета народження дітей. Тобто не в тому, щоб їли досита, спали до обіду, їздили на «Мерседесах» і мали рахунок у банку, а в тому, щоб стали добрими, милосердними людьми. Щоб оточили любов’ю батьків, які колись постаріють і стануть немічними, щоб уміли жертвувати своїми інтересами заради чоловіка/дружини, без чого не буде міцної сім’ї, щоб не відвернулися від друга, який потрапив у біду, щоб простягнули окраєць хліба голодному жебракові, всиновили осиротілу дитину… Прописні істини, чи не так? Але вони не закладаються в людське серце на рівні інстинкту, їм треба вчити. Пам’ятаєте відомий вислів дореволюційного філософа Івана Ільїна: «Світ не тільки будується в дитячій, але й руйнується з неї; тут прокладаються не тільки шляхи спасіння, але й шляхи погибелі»? Саме про це…

Отже, від чого ми повинні захищати своїх дітей? Що вкладаємо в поняття свята? Без сумніву, захист від голоду, війни, бездоглядності, як, думаю, багато хто розуміє функцію і батьків, і держави, теж є складовою наших обов’язків. І все ж давайте дивитися глибше. Захист від егоїзму, власної жорстокості по відношенню до оточуючих, від користолюбства та інших страстей віку цього не менш важливий, бо, зрештою, саме людські страсті лежать в основі соціальних бід.

А як же уберегти наших дітей від страстей? Як навчити добру в нинішньому  морі прагматизму? Відповідь насправді проста. Відомий педагог Василь Сухомлинський писав: «Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері й батька».

А вже помічником у благородній справі виховання майбутнього покоління батьків, громадян, фахівців повинне стати суспільство, яке вчитиме святості шлюбу, жертовності, а не споживацькому прагненню, вчитиме радості спілкування, а не володіння, вчитиме шануванню старших, а не вседозволеності тощо.

«Чарівний світ дитинства» — родинне свято, що відбулося 1 червня у Полтавській обласній філармонії, — стало одним із яскравих дійств, яке органічно поєднало захоплюючий і виховний ефект. Повен зал дітей — і всі вони були не тільки глядачами театралізованої вистави про добро і зло, а й активними учасниками конкурсів. Організатори — відділ у справах сім’ї при Полтавській єпархії Української Православної Церкви спільно з благодійним центром «Благо»,  тобто священики й волонтери, — самі не очікували настільки сильного враження. Треба було бачити ці щасливі очі! Ось що потрібно нашим дітям! Казка, яка вчить, що добре, а що погане, й ігри, спілкування — стосунки дружні, доброзичливі, без агресії й домінування сильнішого над слабшим.

Скерувати дитячі душі в потрібне русло — відповідальна справа дорослих, нелегкий  труд. Але саме він забезпечить нашим дітям не просто многоліття, а щастя, мир душі, якого ми зазвичай їм зичимо від усього серця.