Розмір тексту

5 крутих людей, пов’язаних з Полтавщиною, про яких варто знати

Полтава і область — це видатні люди, які тут жили або працювали. І насправді їх набагато більше, ніж нам може здаватися. 

Говорячи про нашу область, одразу спливають у пам’яті імена багатьох історичних постатей. Для когось у топі Котляревський, хтось назве Сковороду, інший першим згадає Симона Петлюру.

Цих особистостей знає вся країна і ледь не весь світ. Але обмежуватися тільки ними було б, м’яко кажучи, неправильно. Є і менш відомі, але не менш круті люди, пов’язані з Полтавою та областю. І знати про них цікаво і корисно для кожного.

Лев Вайнгорт — людина, яка відбудувала післявоєнну Полтаву

У моїй особистій міфології Лев Вайнгорт з’явився лише роки 3-4 тому. Я працював у Львові і мати, щоб я менше сумував за містом, надіслала посилання на «Записки провинциального архитектора» — спогади Вайнгорта. Історії наскільки захопили, що перечитував кожну по кілька разів. А вже після повернення зміг більше заглибитись в тему.

Лев Вайнгорт Лев Вайнгорт

Лев Вайнгорт пропрацював головним архітектором Полтави 32 роки — з 1939 до 1970. Можна тільки уявляти в якому стані було місто після Другої світової війни. І Вайнгорт займався його відбудовою. Збереження малоповерхової забудови у центральній частині Полтави — теж його справа.

Відбудова центральної частини Полтави Відбудова центральної частини Полтави

Відносини Вайнгорта з радянською владою схожі на анекдот, де Кравчук проходить «между капелек». Наприклад, ситуація з промисловими підприємствами, які хотіли розмістити у центрі міста. Завдяки Вайгорту і його вмінню правильно пояснити свою позицію промзона зазраз знаходиться зовсім у іншому місці.

Будівництво оновленої Білої Альтанки, зведення нового будинку для театру Гоголя, спорудження меморіального комплексу Солдатської Слави та Меморіалу скорботної матері — це лише частина проектів, якими займався Лев Вайнгорт. Ось так і вийшло, що єврей, який народився у Варшаві, любив це місто ледь не найбільше за всіх.

Як дівчина, яка росла в Полтаві, опинилася на ізраїльських банкнотах

Рахель Блувштейн — без применшень видатна ізраїльська поетка. Більше того, це одна з перших жінок, яка отримала у єврейській поезії визнання. Її обличчя навіть прикрашає банкноту у 20 шекелів. А вулиці у багатьох містах носять ім’я Рахель.

Рахель Блувштейн Рахель Блувштейн

Але ще до Ізраїлю у біографії Блувштейн була Полтава. Її родина переїхала сюди, коли дівчинці було 10 років. У нас вона навчалася в школі і почала писати вірші. До речі, у Полтаві Рахель ще й познайомилася з Володимиром Короленком. А вже після закінчення школи поїхала вчитися до Києва разом з молодшою сестрою Шошею.

Рахель мала серйозні проблеми з легеням з самого дитинства, тому прожила недовге життя. Але навіть за якісь 40 років встигла випустити 3 збірки віршів. Зараз її творчість входить до шкільної програми у Ізраїлі і перекладена багатьма мовами.

Зображення Блувштейн на банкноті Зображення Блувштейн на банкноті

Знаю реальну ситуацію, коли у відповідь на те, що вона з України, співачці Саші Кольцовій в Ізраїлі почали розповідати: «Ю а фром Юкрейн! Ю ноу Полтава, Рахель, феймоус поет». І це чудово, що видатний автор далекої країни, формувався і ріс у нашому місті.

Великий Лубенський гросмейстер у спідниці

Я ніколи особливо не цікавився шахами. Пам’ятаю тільки що у молодшій школі у нас був гурток по цій грі і за кожну переможну партію вчитель клеїв у зошит якусь наліпку. Ну і Гарі Каспаров — про нього говорили і писали всі. Але, чесно кажучи, до останнього часу не знав, що друга в історії шахів чемпіонка світу серед жінок народилася у Лубнах на самому початку минулого століття.

Людмила Руденко росла на Полтавщині, а вже після Жовтневого перевороту сім’я переїхала до Миколаївщині, потім — Одеса і Москва. Любов до шахів дівчинці прищепив батько. І ще навчаючись у школі маленька Люда обігрувала своїх вчителів. Та і самого батька теж.

Doodle, присвячений Руденко Doodle, присвячений Руденко

Перші турніри для Людмили були невдалими, вона займала ледь не останні місця. Але це ж і є гарний стимул працювати над собою далі. І вже у 1928 році Руденко стала чемпіонкою Москви. А світове чемпіонство отримала у 1950. Там Людмила набрала 11,5 очок з 15 можливих.

Спорт спортом, але сама Руденко пишалася іншим своїм досягнення. Під час Другої світової вона допомогла врятувати десь 300 дітей з блокадного Ленінграду. Завод, де працювала Людмила, евакуювали в Уфу. Але діти робітників залишилися в місті. Коли стало зрозуміло, що блокади не уникнути, жінка повернулася до Ленінграда і організувала спеціальний потяг. Він і вивіз малечу до того, як місто оточили. 

Що спільного між Сенчею і першим електротрамваєм?

У 1845 році у Сенчі у дворянській родині народився Федір Піроцький. Через 35 років він викладе перед великою аудиторією проект застосування електрики «для руху залізничних потягів з подачею струму». А ще через рік у Берліні рушить перший електротрамвай.

Федір Піроцький Федір Піроцький

Піроцький дуже цікавився винахідництвом. Наприклад, він придумав новий тип доменних печей. А свої електротехнічні експерименти на «Волковському полі» у Санкт-Петербурзі розпочав у 1874. Першу серію дослідів він провів з передачі електроенергії від однієї машини до другої на відстань 200 м (система «генератор — двигун»). Потім докупив парову машину, а пізніше ще одну для продовження експериментів.

«Еврикою» Піроцького було звернути увагу на залізничні колії — «дармові» електричні лінії. Він провів серію успішних дослідів на дільниці Сестрорецької залізниці. Її довжина — 1 км. Одна рейка була прямим, а друга зворотним провідником. Електродвигун — приймачем.

Курортна залізниця Міллера (частина Фінської залізниці) біля Сестрорецьку, яку Піроцький перетворив на лінію електропередачЧастина Фінської залізниці біля Сестрорецьку, яку Піроцький перетворив на лінію електропередач

Типово, що у Петербурзі Піроцькому так і не дали нормально реалізувати свій проект. У тому ж 1880 він зробив спробу модернізувати міські трамваї на кінній тязі (конки), перевівши їх на електротягу. Але підприємці, які вклалися у конку, всіляко вставляли палиці в колеса Піроцькому. А от на заході за 5 наступних років всі трамвайні лінії збудували за його схемою.

Перша у світі регулярна пасажирська лінія трамваю на електричній тязі - "Ґросс-Ліхтерфельде" в Берліні Перша у світі регулярна пасажирська лінія трамваю на електричній тязі в Берліні

Піроцький був ще й офіцером. Після відставки виїхав в Україну. У селі Маслівка він успадкував маєток дядька, який невдовзі відсудили інші претенденти. Доживав Піроцький у місті Олешки. А після смерті винахідника довелося продавати його особисте майно, щоб оплатити поховання.

Вождь червоношкірих з Диканського району

Іван Іванович Даценко народився у Чернечому Яру, був льотчиком. У 1943 отримав звання героя Радянського Союзу. А у квітні 1944 його збили при виконанні бойового завдання. За офіційною біографією, після цього він вважається зниклим без вісти.

Але є ще й не офіційна. Ці відомості про Даценка знайшов його однополчанин Олександр Щербаков. Виявляєтся, Даценко не загинув у 1944, а потрапив до німецького полону. Потім тікав з нього і потрапляв до полону знову. Встиг повоювати у партизанському загоні у Польщі, а зрештою опинився у Канаді.

Є й інша версія з тим самим фіналом. І вона навіть здається реальнішою. Даценко дійсно потрапив до німецького полону, втік звідти і повернувся до своєї частини. А там його заарештував «Смерш», Івана Івановича визнали зрадником і відправили до Сибіру. Він втік і звідти і через Аляску дістався до Канади.

І ось тут починається найцікавіше. У 1967 році у Канаді проходила Всесвітня виставка «Експо-67». Була там і радянська делегація. В тому числі — артист Махмуд Есамбієв. На його прохання радянським гостям провели екскурсію до резервації, де жило плем’я індіанців з союзу могавків.

Вождь «Пронизуючий Вогонь» розмовляв з одноплемінниками їхньою мовою, а от з делегацією, на здивування усіх, російською та українською. Дружина вождя ще й подавала на стіл галушки та горілку. На чиєсь питання про себе, «Пронизуючий Вогонь» відповів, що він — Іван Іванович Даценко з-під Полтави.

«Пронизуючий Вогонь» «Пронизуючий Вогонь»

Потім Есамбаєв багато розповідав про цей випадок, давав інтерв’ю, але в кінці кінців зрікся своїх слів. Але історію Доценка підтверджує і Володимир Семенов. він був радником посольства СРСР у Канаді і чув про «вождя з-під Полтави» від посла Івана Шпедька. Той теж спілкувався з Даценком і дуже дивувався його новій «посаді»: «Я був збентежений: це ж треба хохлу затесатися до племені індіанців, та ще й стати вождем!».

Було і кілька передач «Чекай на мене», присвячених Даценку. Фото «вождя червоношкірих» і молодого льотчика порівнювали у Московському інституті судово-медичної експертизи. Там дійшли висновку, що це одна і та сама людина. А от вийти на нащадків вождя майже нереально, бо резервацій індіанців у Канаді не існує ще з 1990-х.

Правда ця історія чи легенда — ніхто точно не знає. Але без легенд Полтавщина і не була б Полтавщиною.

Про автора

Денис Старостін

Денис Старостін

Медіаджедай

39
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему