Історія про те, як я став «культурним конгресменом»

Ми з Сашком Ткаченком (інший представник НМО «Magnum Opus», разом з яким ми приїхали на Конгрес) приходимо до Музею історії Києва без запізнень, навіть раніше призначеного часу. Наобіймавшись зі знайомими, проходимо реєстрацію і займаємо вільні місця.

Доки Саша обговорює з головою черкаської мистецької організації «Книжковий Маестро» майбутні спільні проекти (або ще щось, я не дуже прислухаюся), спробую пояснити Вам що таке Конгрес «Промоція літератури в Україні» і з чим його їдять.

Подія має дві головні мети: налагодити діалог між культурними менеджерами (звучить дуже пафосно, але по суті, це люди які займаються організацією мистецьких подій та просуванням літератури) та обговорити актуальні тенденції і виклики в культурному секторі.

Серед учасників не лише культурні менеджери, але й представники культурних організацій, ініціативних груп, бібліотек, видавництв, автори та культурні активісти (в останніх двох абзацах забагато слова «культура», але, що поробиш, який Конгрес — така і термінологія).

Я намагаюся впоратись з сенсором та надрукувати цей текст на планшеті, а тим часом починається Конгрес. Першим заходом в програмі стоїть презентація платформи стратегічних ініціатив «Культура 2025». Це простір для спільної роботи над реформами у сфері культури. Іншими словами, це майданчик для обговорення і створення Стратегії її розвитку.

Олеся Островська-Люта та Микола Скиба презентують платформу стратегічних ініціатив «Культура 2025»

Щодо самої Стратегії, то це — документ, який має модернізувати підходи до культури в українському суспільстві. За словами спікерів Олесі Островської-Лютої та Миколи Скиби, Стратегією передбачені наступні цілі:

— Перехід від командно-адміністративної до учасницької моделі управління у сфері культури;

—     Створення суспільно орієнтованої моделі інституцій;

—     Модернізація культурної освіти;

—     Актуалізація виробництва різноманітних якісних культурних продуктів;

—     Підсилення ролі культури, як чинника порозуміння.

До речі, вчора (22 лютого) зазначений документ презентували в Національному художньому музеї України в Києві. Про результати можна буде говорити трохи пізніше, але приємно, що ініціатива не вичерпалася на моменті «а давайте щось зробимо» — організатори зуміли довести розпочате до логічного завершення.

Наступний захід — презентація кейсу завоювання Львовом титулу міста літератури ЮНЕСКО. Незважаючи на те, що такий статус Львів отримав наприкінці 2015 року, робота почалася ще в 2013-ому. Місту Лева необхідно було пройти декілька етапів для досягнення мети:

1.   Отримати підтримку інших міст літератури (Дублін, Единбург, Норвіч, Краків, Мельбурн);

2.   Отримати підтримку Національних спілок;

3.   Отримати підтримку Національної комісії у справах ЮНЕСКО.

Богдана Брилинська та Ольга Муха

Ольга Муха та Богдана Брилинська, поміж іншим, назвали проекти, які допомогли Львову отримати бажаний титул:

— Перша Львівська Медіатека;

— URBAN бібліотека;

— Сенсотека — бібліотека для людей з особливими потребами;

— Jutropera — проект інклюзивної театральної постановки опери Верді «Король Лір»;

— Форум Видавців;

— «Леотека» — проект з промоції літературного туризму для дітей;

— «Третій вік задоволення від читання».

І це лише частина ініціатив про які розповідали Ольга з Богданою. Об’єм роботи і результат дійсно вражають. Хочеться вірити, що колись рак таки свисне, і ми зможемо розповідати щось подібне про Полтаву.

Після обіду на Конгресі почалася дискусія з приводу доцільності створення Інституту книги в Україні. Окрім учасників Конгресу в ній брали участь нардеп Ірина Подоляк (одна з співавторів законопроекту про створення Інституту книги), президент ГО «Форум Видавців» Олександра Коваль, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін та експерт у цій сфері Антон Дробович.

Дискусія з приводу доцільності створення Інституту книги в Україні

Було дуже багато думок та аргументів, але найвлучніше зауваження, як на мене, зробила пані Олександра Коваль:

—  Система ще не готова до створення інституцій нового типу. Спочатку вона має бути сама суттєво змінена.

Але, незважаючи на всі за і проти, президент, скоріш за все, підпише закон (він вже прийнятий Верховною Радою) і нова інституція почне функціонувати вже найближчим часом. І з цього приводу дуже важливе питання підняв Олександр Афонін:  

—Те, що написано в Законі, дає людині, яка хоче змінити стан речей в сфері культури, достатньо. Питання лише в тому, хто буде цим займатися.

Обговорення проблем, пов’язаних з прийняттям Закону про Інститут книги не вщухають і під час кава брейку. І це дуже добре, тому що така жвава дискусія — перший крок до ефективних рішень в майбутньому. Дивлячись на людей навколо і їх інтерес до розвитку української літератури я розумію, і це розуміння надприємне, що Інститут книги навряд дадуть перетворити на ще один спосіб відмивання бюджетних коштів.

Наступною відбулася дискусія з приводу доцільності участі Україні у Франкфуртському ярмарку. Це найбільший у світі книжковий форум. Держави представляють себе, видавництва та книжкову галузь загалом національними стендами.

Всі спікери погоджуються з тим, що участь у ярмарку — важливий інструмент промоції держави, але в той же час наразі немає чіткого механізму взаємодії між владою і видавцями з цього питання. Державі важливо брати участь у форумі, але так і не визначено, хто буде займатися цим на рівні адміністрування, а видавці не знають, чи буде їм вигідно брати участь у ярмарку.

Перед останнім заходом першого дня Конгресу я відчуваю себе  вичавленим, але як тільки Лілія Шутяк та Євгенія Лопата починають розповідь, втома одразу зникає. Не кожного дня можна дізнатися про секрети стратегування однієї з найбільших літературних корпорацій — «Meridian Chernowitz».

Лілія Шутяк та Євгенія Лопата

Дівчата розповідають, що при плануванні стратегії в «Meridian» беруть до уваги чотири основні питання: Де ми знаходимось зараз? Куди збираємось дійти? Яким чином? Як буде здійснюватися контроль?

Також Лілія з Євгенією діляться дуже важливим для їх організації правилом «4 С», на яких будується стратегія будь-якого проекту:

—   Своєчасність;

—   Стабільність;

—   Стрімкість;

—   Сервіс.

Другий день починається з практичної роботи. Учасників Конгресу ділять на три команди і дають завдання розробити концепцію всеукраїнського проекту. Перші півгодини з відведеної часу ми з командою спілкуємося про культурні реалії в регіоні кожного та ділимося можливими темами для проекту на основі власного досвіду (насправді, ми більшою мірою просто говоримо на загальні теми). Але протягом других півгодини починається наскільки інтенсивна робота, що я ледь встигаю робити нотатки і по можливості доповнювати своїх колег.

Ідея нашого проекту «Франко: перезавантаження» зовсім не нова: це серія присвячених ювілею Івана Франка заходів, які протягом року будуть проходити в українських містах. Його головна мета — не лише привернути увагу до постаті Івана Яковича і української літератури загалом, але деканонізувати письменника, показавши його, як звичайну людину.

Презентація проекту «Франко: перезавантаження»

Проекти двох інших команд називаються «Твій скарб» і «Українська мапа Ідишленду». Перший присвячений актуалізації питання захисту інтелектуального права. А другий — це великий фестиваль, який мав би пройти в низці міст України та підняти проблему Голокосту і україно-єврейських взаємин.

Після захисту проектів і обіду (Конгрес-Конгресом, а прийом їжі за розкладом) Наталія Шостак розповіла про програму ЄС та східного партнерства «Культура і креативність».

Ця програма — гарна можливість отримати ґранти для українських авторів, перекладачів та на розвиток мистецьких ініціатив. Для того, щоб отримати фінансування від «Креативної Європи» необхідно щоб проект відповідав наступним критеріям:

—   Зміцнення сектору;

—   Формування аудиторії;

—   Розробка нових бізнес-моделей;

—   Створення та підтримка віртуальних проектів.

Наступним на Конгресі проходить майстер-клас «Піар, промо, комунікація: how to do». Серед спікерів Лілія Шутяк (прес-секретар «Meridian Chernowitz»), Дана Павличко (директор видавництва«Основи») Іван Лопатченко (піар-менеджер «Клубу сімейного дозвілля») та Марія Соломіна (менеджер із зв’язків з громадськістю та ЗМІ «Видавництва старого Лева»). Піарники  багато розповідають про роботу з цільовою аудиторією, підтримання стосунків з журналістами, секрети гарних продажів і відповідають на запитання аудиторії.

Майстер-клас «Піар, промо, комунікація: how to do».

Але найголовніше питання про більш ефективну взаємодію з організаторами на місцях вони, на жаль, залишають без чіткої відповіді. Можливо, її наразі просто не існує. І наше завдання на майбутні рік-півтора — напрацювати відповідні механізми.

Останній захід Конгресу присвячений темі пошуку грошей для фінансування мистецьких проектів. Як виявилося, такі омріяні всіма організаціями ґранти потребують дуже серйозного звітування і найчастіше не варті часу, який на це витрачається. Це все, що ми з Сашком встигаємо почути по цій темі, тому в майбутньому придумуватимемо власні способи знайти необхідні кошти для реалізації тих чи інших ініціатив.

Але це в майбутньому, а зараз ми змушені бігти з Конгресу, не дочекавшись його кінця. На нас вже чекає потяг і шість годин дороги до Полтави.

Фото: Поліна Городиська, Ната Коваль