Дякую В'ятровичу

   Кабінет міністрів України звільнив Голову Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Володимира В'ятровича.Кандидат історичних наук Володимир В’ятрович (42 роки). очолював УІНП 5 років (2014—2019). У 2008—2010 роках очолював Архів СБУ та розсекретив колишні архіви КҐБ. У 2010—2011 роках працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Автор та співавтор чотирнадцяти книг з історії визвольного руху та Другої світової війни. Викладав в Українському католицькому університеті та Києво-Могилянській академії, очолював вчену раду Центру досліджень визвольного руху, член наглядової ради Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького». Ініціатор декомунізаційного пакету законів.

Як писав Олександр Олесь: "з журбою радість обнялася". Ось такі враження від цієї новини. Журба -зрозуміло. А радість - від усвідомлення масштабу зробленого за ці 5 років.

З пам'яті виринули три  епізоди з мого життя. Буремні 90-ті. У 1992 році як активіст НРУ ініціював перейменування назви вулиці Комуністична у селі Березова Лука Гадяцького району на споконвічну козацьку Геталівка. Це був виняток із загального правила-тоді рухівці в таких ініціативах спиралися на Указ Леоніда Кравчука, який мав рекомендаційний характер. 1994 рік. З ініціативи В'ячеслава Чорновола у столичному   Жовтневому палаці (колишня будівля НКВС, де розстрілювали і катували тисячі невинних у страшні 30-ті)  відбувається міжнародний форум "Комунізм -глухий кут цивілізації". У ньому беруть участь делегати з більшості країн колишнього так званого соцтабору - з східної Європи, а також з усіх областей, в тому числі й з Полтавщини.Тоді вперше на політико-громадському рівні на повен голос прозвучала ідея декомунізації і суду над комунізмом.У 1993 році познайомився з очільником організацій Руху та "Просвіти" м. Комсомольська, поетом і бардом  Миколою Передерищенком (царство йому Небесне). Пан Микола ще тоді відмовлявся називати своє місто іменем комуністтичного Гітлер-югенду і пропагував як міг назву...Горішні Плавні. ...Багато мрій тоді озвучувалося, але напевне суспільство ще не було готове. І от на державному рівні ця ідея зреалізувалася тільки протягом останніх 5 років.І не тільки ця. Вперше за роки новітньої незалежності політика національної пам'яті стала системною, глибинною й багатовекторною, у багатьох секторах все зайшло так далеко, що реванш взагалі неможливий.І локомотивом цих змін був Український інститут національної пам'яті   Дякую Volodymyr Viatrovych за Горішні Плавні і за сотні міст із красивими милозвучними українськими назвами! І взагалі дякую за здійснення мрій!!!

Оновлена мапа України, мак пам’яті, повністю відкриті архіви КГБ, визнані борці за незалежність, початок реабілітації жертв репресій, Музей Майдану та спростовані міфи щодо української історії — так запам’яталися п’ять років його роботи. В’ятрович провів інституційну реформу Інституту, що став — за європейською практикою — органом влади.

Він пояснював тоді, що демократичні зміни у посттоталітарній Європі починалися з відкриття фактів про злочини минулого режиму. Відтак засудження комуністичного і нацистського тоталітарного режимів, заборона пропаганди їхньої символіки та вільний доступ до архівів таємних спецслужб стали ключовими елементами політики декомунізації, котра офіційно стартувала із прийняттям декомунізаційного пакету законів 9 квітня 2015 року. В рамках декомунізації повернули історичні або отримали нові назви 52 тисячі вулиць, 989 міст та сіл, 26 районів.

За даними Архіву СБУ тепер втричі більше людей шукають інформацію про сімейну історію. Україна посіла перше місце серед пострадянських країн у міжнародному рейтингу доступу до архівів КГБ, а сам режим доступу — найбільш ліберальний у Європі: необхідно лише звернення та паспорт. Почалося створення незалежного від сучасних силовиків та правоохоронних органів Архіву національної пам’яті, зокрема отримано приміщення для перевезення архівів про репресії у цей новий “цивільний” архів, що значно спростить доступ для людей.

Створено Музей Революції Гідності та почалося спорудження Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні. На національному рівні визнано борцями за незалежність учасників визвольного руху та стартувала нова хвиля реабілітації репресованих за часів СРСР.

Інститут значно доклався до спростування ключових міфів щодо української історії, насамперед Україна позбулася радянського кліше “Велика вітчизняна війна” щодо Другої світової війни. Таким чином повернула в український історичний наратив викинені два роки війни та історії мільйонів людей, котрі не вписувалися у радянський пропагандистський офіціоз.

 Упродовж 2015–2019 років Інститут розробив та/чи взяв участь у розробці 60 проектів нормативно-правових актів — законів, постанов і розпоряджень Кабінету міністрів, указів президента. З них Верховна Рада України ухвалила як закони п’ять.

“Певен, робота Інституту має тривати. — прокоментував своє звільнення Володимир В’ятрович. — Мають втілитися започатковані інституційні проекти: створення Музею Революції гідності та Архіву національної пам‘яті. Слід продовжувати роботу з популяризації історії. Це знання, які роблять нас не лише розумнішими, але й сильнішими. Я отримав запевнення від Прем‘єр-міністра, що, незважаючи на зміну керівника, Інститут збереже статус органу влади та інструменту політики національної пам‘яті, будуть продовжені формат та напрямки роботи”.

Скрін-шот сторінки прем"єр-міністра у ФБ

На акції "дякуємо В"ятровичу"

Відомий столичний журналіст-історик,колишній полтавець Юрій Рудницький (Коржиков) дякує В"ятровичу

В’ятрович також подякував усім, хто був поруч протягом п‘яти років. «Ми зробили багато. Як сказав перший з реабілітованих за новим законом багатолітній політв’язень Іван Мирон: “Україна стає Україною”».

Як відомо, державна політика національної пам’яті — система заходів, спрямованих на збереження та відновлення пам’яті народу, подолання наслідків тоталітарного минулого та зміни суспільних відносин задля розвитку демократичних практик, дотримання прав та свобод людини, громадянської толерантності та відновлення справедливості щодо жертв політичних репресій, геноциду та злочинів проти людяності, які мали місце на території України у 1917—1991 рр.