«Геть від Москви!»: про здобутки Революції Гідності. Томос про автокефалію

Про відновлення історичної справедливості та видатних борців за автокефалію

    Українська православна церква була під впливом Москви понад 300 років, тому надання Томосу  – це подія історичного масштабу. Томос про автокефалію дав православним українцям свою незалежну від жодного релігійного центру - ні від Москви, ні від Константинополя,  канонічну православну церкву. 

Томос про автокефалію

Президент Петро Порошенко і Вселенський Патріарх Варфоломій

В Україні близько 25 мільйонів православних, відтак йдеться  про  довгостроковий вплив на зміцнення національної ідентичності. Об’єднавчий Собор обрав очільником помісної Української церкви митрополита Епіфанія -  40-річного доктора наук з богослов'я.  Процес запущено і його ніхто вже не  спинить. Українській Церкві - бути. 

Митрополит Епіфаній

«Що це за церква? Це церква без Путіна! Це церква без Кирила.  Це церква без молитви за російську владу і за російське військо. Бо російська влада і російське військо вбивають українців. Це церква з Богом, це церква з Україною», - сказав  Президент Петро Порошенко. Він  усвідомив вагу незалежності православної церкви через призму національної безпеки і української традиції як невід’ємної частини української національної культури. Бо ж саме Порошенко поставив жирну і переможну крапку у процесі понад столітньої ходи українців до незалежної церкви.  Закиди тупеньких недоброзичливців  щодо «передвиборчої технології», можливо, спричинені браком історичних знань. Адже закладали підмурівок цього покоління патріотів-державних і церковних діячів.    Пам’ятаймо про них. Гетьман Павло Скоропадський рішуче висловився за самостійну автокефальну церкву на 2-ій сесії Українського Церковного собору 6 липня 1918 р.: «Я гадаю, наша церква, що одночасно з Українською Державою вийшла на вільний шлях життя, стане близько до свого народу і поведе його по тому шляху віри й правди, по якому вели його справді великі духом владики: Петро Могила й інші». Цей Собор став важливим кроком з відродження національної церковної традиції України, штучно обірваної Москвою у 80-х рр. ХVІІ ст. Однак, на тому, скликаному з ініціативи Скоропадського, Соборі, переважали священики - «єдінонєдєлімщікі». Тож,  наступним державницьким кроком став, ухвалений у січні, сто років тому, закон Директорії УНР на чолі з нашим земляком Симоном Петлюрою «Про вищий уряд Української автокефальної православної церкви» (УАПЦ). 

    УАПЦ, яка  постала внаслідок Української революції 1917-21рр.  була повністю після окупації УНР зліквідована безбожним російсько-комуністичним режимом: більшість священиків вислали до Сибіру або розстріляли, така ж доля чекала першого голову УАПЦ митрополита Василя Липківського. 

До речі, цьогоріч за участі Президента Петра Порошенка у Черкасах урочисто відкрили пам’ятник  Василеві Липківському. 

Відкриття пам"ятника Василеві Липківському у Черкасах

 Прагнення до автокефалії жило в колах української політичної еміграції. Відомо  про зусилля уродженця Полтавщини, голови Директорії УНР на еміграції (після вбивства Петлюри) Андрія Лівіцького, який через посла у Константинополі Мурського  у 1930 році  Вселенського Патріархату  добивався згоди на автокефалію. Також мусимо шанувати внесок ще одного нашого видатного земляка, племінника Симона Петлюри, патріарха Мстислава. 

Патріарх Мстислав

Пам’ятаймо і першого Предстоятеля УПЦ КП ( у 1993-95рр.),  Патріарха  Володимира Романюка – політв’язня радянського режиму, члена УГС і ОУН.

Патріарх Володимир РоманюкФіларет

Значним  є  внесок третього Президента Віктора Ющенка. Також і   ВР на чолі з Андрієм Парубієм. Саме чинний парламент  двічі одностайно голосував за звернення до Вселенського патріархату щодо Томосу. Ідея незалежності українського православ’я жила й у ВР попередніх скликань. Протягом багатьох років міжфракційне депутатське об’єднання «Україні - Помісну православну церкву!»  очолювала нардеп і донька священика Лілія Григорович. До речі, до цього об’єднання належав і депутат ВР попередніх скликань, голова Полтавського обласного об’єднання товариства  «Просвіта» Микола Кульчинський.    

   А ще треба віддати належне тисячам священиків, передусім УПЦ КП, які понад два десятиліття наближали щасливу мить! Скільки всього ними пережито! Скільки переслухано, як казав Тарас Шевченко, «московської отрути». «Ви і такі, ви і сякі, ви і неблагодатні, ви і не канонічні, ви розкольники» і т.д. і т.п. Серед делегатів об’єднавчого православного  Собору був і настоятель Свято-Покровського храму м. Полтава о. Миколай Храпач. Це було мудре рішення обрати саме його. Адже саме о. Миколай стояв біля витоків відродження автокефалії у Полтаві. Ще наприкінці 80-початку 90-х рр. саме він разом із Миколою Кульчинським організовували приїзд до Полтави патріарха Мстислава. Саме о. Микола Храпач у 1989 – 1992 рр. став організатором УАПЦ у Полтавській області. Саме він був активним будівничим Покровського храму та Успенського кафедрального собору в Полтаві. Саме за його участю зареєстровано більше 50 парафій УПЦ КП та освячено 15 молитовних приміщень. Саме він ініціював відновлення у 1994 році часопису «Полтавські Єпархіальні Відомості». Напевно, він у ці дні особливо щасливий, адже побачив, що посіяне ним і тисячами таких, як він, дало таки врожай!

о.Миколай Храпач

Пам’ятаймо і цінуймо працю на цій царині політика міцних і незмінних національно-демократичних, патріотичних переконань В’ячеслава Кириленка.

     І звичайно ж, в історію України і світового православ’я вже увійшов Президент  Петро Порошенко   як один із ключових творців унікальної історичної події!

    Корисні посилання:

 Церква в Україні. Історія за 7 хвилин 

Від церкви Київської Русі до автокефалії ПЦУ(стаття+інфографіка) 

Колаборанти з «УПЦ» МП  та про автокефалію як безпековий фактор

   Створення Єдиної Помісної Церкви в Україні — одне із найголовніших завдань для розбудови української національної  державності. Це  питання національної безпеки: тільки так можна обмежити вплив Росії, що століттями використовує Церкву для нав’язування ідеологем «русского міра».

 Згадаймо постійну проросійську агітацію так званої «УПЦ» МП  або їх дії під час президентських виборів 2004 року, коли чи не у кожній церкві УПЦ МП священики агітували голосувати за Януковича, або підтримку російських та проросійських терористів і переховування боєприпасів на Донбасі.

Ось ціла низка переконливих фактів про колабораціоністську, зрадницьку  зорієнтованість Московського патріархату. Очільник філії Російської православної церкви (далі РПЦ) в Україні Онуфрій мислить винятково  координатами «руского міра». Для нього міфічна «духовна єдність братніх українського і російського народів» — доконаний факт. Відповідно, анексія Криму, збройне вторгнення російської держави на Донеччину і Луганщину церковний ієрарх  називає «братовбивчим протистоянням», «громадянським конфліктом», «розбратом та ворожнечею», «зіткненням інтересів Заходу та Сходу» тощо. Онуфрій - свідомий противник визначеного державним керівництвом України зовнішньополітичного курсу на НАТО і євроінтеграцію. У одному із інтерв’ю  він  так пояснив неприйняття європейського вибору: «Наш кризис начался с вопросов о евроинтеграции… Поэтому те законы, которые сегодня предлагает нам новый, европейский мир, для нас неприемлем». Невипадково цей архієрей є постійним членом Священного синоду РПЦ і бажаним гостем у Москві, де неодноразово відзначений різними нагородами за «старанні труди» провідним ідеологом «руского міра» патріархом РПЦ Кірілом. 

Онуфрій-бажаний гість у Кремлі

   Онуфрій   підживлює сепаратистські настрої. Саме з його благословення відомий своєю антиукраїнською діяльністю «глава» так званого сойму підкарпатських русинів і водночас настоятель кафедрального собору «УПЦ» (МП) в Ужгороді протоієрей Димитрій Сидор у липні 2014 р. був нагороджений другим хрестом із прикрасами (виняткова нагорода за особливі заслуги). На тлі напруженої суспільно-політичної ситуації в Україні, він звернувся із сепаратистськими закликами до росіян освоювати Закарпаття: «Втручайтеся — тут кровні інтереси Росії. А далі зауважив: «Самим російським людям треба усвідомити: є східнослов'янська, загальноросійська цивілізація. Вона починається з нас, з Закарпаття, і тягнеться до Аляски!» Онуфрій  усунув від управління церковними справами наближених до покійного митрополита Володимира Сабодана проукраїнськи налаштованих осіб, наприклад, митрополита Олександра Драбинка; тиснув на єпископів власної церкви, які підписали «Меморандум про єдину Україну та єдину Українську Помісну Православну Церкву»; гальмував  діалог з православними церквами Київської традиції, тобто категорично відкидав і відкидає ідею автокефалії Українського православ'я. Духовенство «УПЦ» (МП)   підтримує й  благословляє проросійських екстремістів і терористів, сприяє діяльності бойовиків на Донбасі, участі у провокаційних акціях і навіть диверсіях, героїзації імперського минулого тощо. Зокрема, настоятель Свято-Нікольського монастиря священик Никон благословляв у Донецьку так звану «поліцію «ДНР на «ратні подвиги»; митрополит Іоанникій, член Священного синоду «УПЦ» (МП), брав участь у «церемонії інавгурації глави» самопроголошеної терористичної організації (ЛНР) Ігоря Плотницького; деякі священики МП доходять до блюзнірства — відмовляються не лише сповідати та причащати українських воїнів, котрі воюють з окупантами, а й навіть ховати загиблих. Священики й ієрархи МП постійно беруть участь в огульному паплюженні чинної української влади, руйнуванні позитивного іміджу України в очах міжнародного співтовариства, розпалюванні міжконфесійної ворожнечі, застосуванні фізичного та психологічного тиску до представників інших віросповідань. Показовим є вислів вікарія Чернівецької єпархії МП єпископа Лонгіна, адресовані українському державному керівництву: «Я ніколи не буду поминати на Божественній літургії цих проклятих керівників нашої країни, цих невіруючих, які не мають страху Божого, які сидять в кріслах і роздають накази про вбивства… Сатаністи! Слуги лукавого». На думку цього єпископа УПЦ (МП), «владі не потрібно нічого, крім кровопролиття»,  «і в цьому вони знаходять задоволення». До речі, це саме він публічно й постійно підбурював українців зривати мобілізацію і не захищати свою землю й сім'ї від російських окупантів. Під надуманими приводами керівництво «УПЦ» (МП) уникає надання допомоги Збройним силам України в той час, як це на мільйони гривень роблять ПЦУ, УГКЦ та протестанти. Натомість, представники єпископату МП, такі, як митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим, забороняють своїм священикам відвідувати і підтримувати українських військових у зоні ООС. Водночас в анексованому Криму місцева єпархія «УПЦ» (МП) повністю підпорядкувалася задоволенню суспільно-політичних вимог окупаційного режиму. За розпорядженням митрополита Лазаря вона брала активну участь у масових святкуваннях «дня народної єдності» (російське національне свято) 4-го листопада 2014 р., освячувала російські винищувачі та «гуманітарні» вантажі для «ДНР» і «ЛНР». Кримська єпархія активно «духовно опікає» Чорноморський флот Росії. Такі вчинки — це не що інше, як колабораціонізм з окупантами. Наведені й десятки не згаданих тут фактів свідчать, що в українсько-російській війні філія РПЦ  різнобічно підтримує агресора — від замовчування фактів вторгнення в Україну регулярних військ Росії та забезпечення державною владою РФ бойовиків військовою технікою і боєприпасами до безпосередньої участі у бандитських формуваннях, зриві військової мобілізації, проведенні антиукраїнської пропаганди і прямої співпраці з російськими окупантами. Звідси висновок: цю псевдорелігійну ворожу спільноту треба всіляко маргіналізувати і витискати з релігійного простору України.

Корисні посилання:  Як Московська церква рятує себе в Україні. Десять прийомів 

                                             Нове законодавство

      В Україні може існувати лише одна православна церква – утворена на Об’єднавчому Соборі за підтримки Вселенського патріарха Варфоломія.

  Верховна Рада України на чолі з Андрієм Парубієм нарешті вирішила проблему із гібридною присутністю релігійних організацій країни агресора – Росії: депутати прийняли,а Президент Петро Порошенко підписав   Закон  «Про внесення змін до Закону України  «Про свободу совісті та релігійні організації»  щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території».

    Отже, відтепер так звана Українська православна церква (Московського патріархату) повинна офіційно і однозначно називати себе Російською православною церквою і перестати вводити в оману вірян своєю нібито «незалежністю» і прикриваючись назвою «українська». Прийняття цього закону - це логічний крок в рамках протистояння гібридній концепції «руского міра», якою прикривається відверта російська агресія проти України.

Ухвалено  закон, про потребу ухвалення якого націонал-демократи говорили і домагалися вже так десь років 20! Пам’ятаю 90-ті роки минулого століття - ухвали Центрального Проводу  Народного Руху України, статті В’ячеслава Чорновола у газеті «Час-тайм». І ось нарешті ВР вирішила виправити аномалію: відтепер брехлива назва «УПЦ» йде в небуття як така, що не відповідає суті. РПЦ  в Україні - ось юридично бездоганна назва. А віряни нехай  у демократичний спосіб визначаються: підтримувати церкву держави-окупанта, яка вбиває українців; церкву, яка втратила канонічність і розірвала стосунки з Вселенським патріархатом чи свою - Помісну і канонічну.

Також ВР прийняла, а президент Петро Порошенко підписав ще один важливий «релігійний»  Закон: про врегулювання переходу парафій РПЦ в Україні до Православної церкви України. Документ, що попередньо був схвалений у Венеційській комісії, набув чинності 31 січня ц.р. Отож, відтепер релігійна громада чи організація мають  можливість вільно реалізовувати право на зміну юрисдикції.

   Томос, а також ці два закони започаткували процес об’єднання українського православ’я на низовому рівні.  Протягом останніх двох місяців маємо прекрасну динаміку: майже півтисячі  парафій Московського патріархату в Україні перейшло до ПЦУ. Цьогоріч й на Полтавщині (зокрема,  у Велико-Багачанському, Диканському  і Решетилівському районах) громади РПЦ в Україні долучилися  до об’єднавчого процесу, перейшовши до ПЦУ. 

Отож, як бачимо, незалежна Українська   держава,  очолювана  Петром  Порошенком, створила незалежну церкву.