Розмір тексту

Просвітянин прочитав лекцію про полтавський період життя одного із творців Акту Злуки

22 січня  Україна  відзначить  знаменну дату-сторіччя Акту Злуки УНР і ЗУНР. Одним із творців Соборності був і наш земляк Симон Петлюра. У виступі на урочистостях з нагоди підписання Акту Злуки 22 січня 1919 року  він виголосив промову, слова якої актуальні   через сто років - у рік двох виборчих кампаній, які відбуватимуться в умовах нової російсько-української війни. Цитую: « Громадяне! Тільки тоді ми будемо кричати  «Слава!»  вільними грудьми, коли зміцнимо нашу владу, коли настане спокій нашій землі. Всі, як один чоловік, станьте плечем до плеча на оборону рідного краю від ворогів наших. Я як Отаман всього війська Українського кажу вам, що зо всіх боків оточені ворогами. Не слів, а діла чекає від вас Українська Народня Республіка. Доведіть своєю чесною роботою свою любов до неї, доведіть, що ви гідні сьогодняшнього свята. Я сам буду кричати з вами "Слава!", коли ні одного ворога не буде на нашій території. Перед вами пройшло Українське Республіканське Військо, котре не щадить свого життя й сил у боротьбі з ворогами. Допоможіть же і ви йому одежою, харчами. Підтримайте ж Республіку, котрій ви кричите  «Слава!», не словом, а ділом».

 «Симон Васильович Петлюра: полтавські акценти». Таку назву мав публічно-просвітницький захід, започаткований громадським об’єднанням «Полтавське історичне товариство». Чергова історико-краєзнавча зустріч відбулася в офісі ГО «Нова Полтава».  Лекцію для усіх охочих прочитав голова Полтавського міського товариства «Просвіта ім. Т. Шевченка, заступник директора Державного архіву Полтавської області, заслужений працівник культури України Тарас Пустовіт. Значну частину свого виступу просвітянин приділив формуванню світогляду Симона Петлюри у дитячому та юнацькому віці.

Симон Петлюра прожив хоч і коротке, але змістовне, сповнене вищими ідеалами життя. Із 47 років 23 (а це майже половина) припадають саме на полтавський період. Звідси йде його родовід, він тут народився, тут пройшло його дитинство, тут він здобував духовну освіту, тут формувався його світогляд. Тож, як зазначив Тарас Пустовіт, саме полтавська земля «стала тією життєдайною основою, де він набирався сили, мужнів фізично і духовно, де зароджувалися ідеї національного визволення та незалежності України, які згодом стали програмою усього його життя».

 «Перший і, можливо, найголовніший чинник, який позначився на формуванні світогляду Симона-семінариста – це глибоке козацьке коріння роду та християнські традиції, що плекалися у родині Петлюр як по лінії батька, так і по лінії матері. З родових переказів відомо, що Петлюри походили із полтавських козаків, які пізніше, після скасування гетьманського полкового устрою записалися до міщан м. Полтави. Для істориків козацьке походження Петлюр не підлягає жодному сумніву, й тому невипадково багатодітна родина Василя й Ольги Петлюр відзначалася сильними українськими традиціями. Тут шанували працелюбство, гідність, любили українські пісні, підтримували релігійні обряди і свята. Зростаючи у цій атмосфері, Симон всмоктував із молоком матері повагу до народних традицій, захоплювався минулим рідного краю», - сказав Пустовіт.

Тарас Пустовіт Тарас Пустовіт

    Досить цікавим видалося доповідачу  ставлення учня Полтавської духовної семінарії Петлюри до релігії. «Шанобливе, іншого слова не можна тут підібрати. Таке ставлення було закладене навіть не стільки родинним вихованням, як глибинним розумінням самої сутності релігії в історії суспільства. Нам відомі слова семінариста Петлюри, який одного разу на вечірці серед друзів промовив: «Наш народ хранив релігію, боронив завжди свої звичаї… В священики я не піду, але й розбивати віру українських людей не буду»», - розповів  пан Тарас. До речі, за його словами, Петлюру набожні батьки  і священик назвали на честь Симона Зилота – брата по плоті Ісуса Христа.

  Тодішня Полтава  попри імперські зусилля, продовжувала залишатися містом, у якому повільно плинуло патріархальне і майже селянське життя. Тож і навчальні заклади  лишалися українськими, бо ні вчителі-росіяни, ні офіційна викладацька мова, ні жорсткі офіційні циркуляри не могли викорінити мову батьків, принесену з рідних осель. Рідні села, звичаї, сама Полтава, де ще витав дух Котляревського, підтримували у семінаристів , і зокрема, у Петлюри, як тоді казали, «мазепинський дух». Аби примусити дітей розмовляти російською мовою, адміністрація Полтавського духовного училища 1894 року  ухвалила:  «Тих дітей, які будуть помічені частіше інших у розмовах на «малорусском наречии», обмежувати у відпустках для відвідування рідних, які проживали у Полтаві, та сестер, які навчалися у Полтавському єпархіальному жіночому училищі».

 Простежуючи  завдяки архівним джерелам навчання  молодого Симона  у духовній семінарії, Пустовіт зробив такий висновок: уже тоді Петлюра бачив приниження національної гідності українців з боку чільних представників російської  імперії, прагнення русифікувати місцеве населення, і це викликало в чутливій душі хлопця свідомий протест. Лектор детально зупинився на особистостях, які чинили вплив на світогляд Петлюри.  Зокрема, вирізнив постать Івана Різенка - українофіла, учителя музики та співів семінарії, хист якого шанували у всій Полтавській губернії.

 «Маестро поширював духовну та українську пісню у межах єпархії, на поч. ХХ ст. спромігся видати музичний збірник, отримував періодичні видання зі Львова, контактував із Миколою Лисенком. І якщо урахувати гуманітарні зацікавлення Симона, потяг юнака до музики, театру, співів, то можна припустити, що молодий Петлюра, спілкуючись із Різенком, удосконалювався не тільки як митець, а й пізнавав уроки життя. Про цього учителя досить тепло відгукується у своїх спогадах колишній семінарист Григорій Ващенко, а кілька учнів  Різенка згодом стали блискучими знавцями церковної хорової музики, наприклад, Володимир Щепотьєв», - розповів Тарас Пустовіт.

     Навчання Петлюри у Полтавській духовній семінарії (1895-1901) збіглося з початком розбудови політичного життя в імперії та національним пробудженням України. Місто ставало своєрідною Меккою для українських театральних труп, добрий вишкіл майбутніх українських кадрів на зламі ХІХ-ХХ століть тут провадило статистичне бюро Полтавського губернського земства (особливо за Олександра Русова), у навчальних закладах створювалися семінарська та гімназійна українофільські громади, діяли культурно-просвітницькі інституції, налагоджувалася напівлегальна співпраця із інтелігенцією Галичини. Нерідко відбувалися й події, що мали значний резонанс. Приміром, промова Миколи Міхновського у Полтаві від 19 лютого 1900 року, відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в 1903 році та ін. Тож подвижницька праця українофілів на зламі ХІХ-ХХ ст. не була марною, бо мала вплив світогляд багатьох, зокрема й Петлюри. Не випадково, що Симона виключили із Полтавської духовної семінарії за організацію виконання Миколою Лисенком у стінах семінарії  кантати  на слова Тараса Шевченка «Б’ють пороги».

«На Кубань після цього виключення Петлюра прибув вже зі сформованим світоглядом та стійкими політичними переконаннями», - зауважив Тарас Пустовіт.

На зустрічі-лекції йшлося про підготовку до 140-річчя з дня народження Симона Петлюри, яке відзначатиметься у травні наступного року. Автор цих рядків  розповів, що «Просвіта» розробила проект розпорядження про вшанування пам’яті у ювілейний рік. Ініціативу просвітян голова ОДА Валерій Головко підтримав і підписав 16 серпня відповідне розпорядження за №541. Однак, проблемою є те,що згідно з цим документом, у 2018 році необхідно було утворити журі і провести всеукраїнський конкурс на побудову   пам’ятника  славетному полтавцю у обласному центрі. Очевидно, що бачимо потребу більш ефективного виконання цього розпорядження, оскільки до травня часу лишається мало.

Про автора

Олег Пустовгар

Олег Пустовгар

Перший заступник голови Полтавського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім.Тараса Шевченка

249
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему