Розмір тексту

Євгену Сверстюку 90 років. Про вулицю і просвітницький ролик на його честь

  У грудні  ц.р. виповнилося б 90 років  видатному українському  мислителю  і  філософу  світового масштабу,  одному  із найвидатніших діячів  визвольно-правозахисного руху шістдесятників, політв'язню радянсько-комуністичного режиму, редактору  православної газети «Наша віра», президенту Українського ПЕН-клубу; доктору філософії, автору найважливіших текстів українського самвидаву Євге́ну Олекса́ндровичу Сверстю́ку (13 грудня 1928, Сільце, Волинське воєводство, Республіка Польща — 1 грудня 2014, Київ, Україна).

Життя видатного філософа і борця за незалежність пов’язане із Полтавою. Зокрема, Євген Сверстюк у 1956–1959 рр.  працював викладачем української літератури Полтавського педагогічного інституту. Тож, постать  видатного шістдесятника  увічнено у топоніміці Полтави. З ініціативи «Просвіти», міської громадсько-наукової топонімічної  групи на чолі з депутатом міськради Юліаном Матвійчуком , на пропозицію кандидатки   історичних наук,  викладачки ПНПУ Тетяни Демиденко у рамках декомунізаційних процесів згідно з розпорядженням голови ПОДА Валерія Головка вулицю Аркадія Гайдара у Полтаві перейменовано на честь  Євгена Сверстюка.

  Євген Сверсюк закінчив філологічний факультет Львівського державного університету (1947–1952), потім — аспірант Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України (1953–1956). Працював старшим науковим працівником НДІ психології (1959–1960), завідувачем  відділу прози журналу «Вітчизна» (1961–1962), старшим науковим працівником відділу психологічного виховання НДІ психології (1962–1965), відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (1965–1972). Автор 11 книг, численних статей з літературознавства, психології і релігієзнавства, поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов на українську. Лауреат Державної премії  України ім. Тараса Шевченка (1995) за книгу «Блудні сини України». Літературно-критичні есе були присвячені ідеї боротьби за суверенність української культури від Івана Котляревського до наших днів. Окремою книгою (у «Самвидаві») вийшло есе «Собор у риштованні» (1970) — про роман «Собор» Олеся Гончара. У 1959, 1960, 1961, 1965   (за виступи проти дискримінації української культури), у 1972  (за промову на похороні Дмитра Зерова) роках комуністичний режим звільняв з роботи за політичними мотивами.

  Протягом кількох років Євгена Сверстюка переслідували за участь у «Самвидаві» і протести  проти арештів українських інтелектуалів і незаконних судилищ. А у січні 1972 року  заарештували  і у березні 1973 року засудили  до семи років таборів та п'яти років заслання  за статтею 62 ч. I КК УРСР ( виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву»). Покарання відбував у ВС — 389/36 у Пермській області.

     Проте тюрми, заслання, комуністично-російські концтабори не  зламали Євгена Сверстюка. Влітку 1987 році разом із однодумцями створив Український культурологічний клуб (УКК). Соратник  В’ячеслава Чорновола. Брав участь у створенні  Народного Руху України, підтримував студентську «Революцію на граніті». Після проголошення незалежності України був активним ідеологом декомунізації країни. Нагороджений Орденом Свободи «…за видатні заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України» згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка  «Про нагородження Є.Сверстюка орденом Свободи» від 25 листопада 2008 р. № 1075/2008 р. Один з фундаторів і учасників ініціативної групи «Першого грудня» — створеного у 2011 році об'єднання українських інтелектуалів та громадських діячів як духовно-інтелектуального опору проросійському режиму Януковича. Учасник Помаранчевих подій і Революції Гідності. Помер 1 грудня 2014 р. на 86-му р. життя.

   З нагоди 90-річчя  Український інститут національної пам’яті  підготував  короткий інформаційно-просвітницький  ролик про головні віхи його життя та діяльності. У роботі над роликом використаний запис, зроблений «Українським радіо» у 2008 році, та матеріали, надані Волинською регіональною дирекцією Національної суспільної телекомпанії України. 

ПЕРЕГЛЯНУТИ РОЛИК МОЖНА ТУТ 

СТАТТЯ СПІВРОБІТНИЦІ УІНП ЛЕСІ БОДНАРУК "ДЕСЯТЬ СЛІВ ПРО ЄВГЕНА СВЕРСТЮКА"

      Розлогу просвітницьку статтю про з нагоди 90-річчя Євгена Сверстюка для газети «Зорі Полтавщини» підготувала активістка Полтавської «Просвіти», знана  журналістка  Тетяна Дениско. Ось уривок із цього матеріалу про полтавські сторінки життя видатного інтелектуала: «У 1953–1956 рр. Сверстюк викладає українську літературу в Полтавському педагогічному інституті ім. В. Г. Короленка, звідки його звільняють. Майже через чотири десятиліття, виступаючи перед студентами і викладачами вишу (то був 1991 рік), Євген Олександрович згадував, що атмосфера в інституті, яким керував тоді «такий собі манюсінький сталін, який любив підслуховувати, хто, що, коли про нього говорить» (маючи на увазі тодішнього ректора Семиволоса), справляла на нього, молодого викладача, гнітюче враження: «…добре, що я тоді так швидко вискочив звідси. Бо в житті треба завжди потрапляти на суворі орбіти і обирати найважчі дороги». Про Полтавщину збереглися спогади  суперечливі: «Мені здавалося, що це страшенно скалічена земля, якою смерч пройшов тричі, тоді як у інших місцях – раз або двічі. Ця земля дала так багато людей світлих, добрих. Звідси йшло відродження, коли здавалося, що вже ніякої надії немає. Тільки тут могли з’явитися такі сонячні таланти, які не хотіли жити в Петербурзі, а таки верталися сюди. Тут повітря, яке, безперечно, корелює з характером народу, з його духовністю, традицією. Разом із тим мене завжди гнітив отой орел <…> А потім іще присутність на кожному кроці того деспота з дикими очима… (Мав на увазі, звісно ж, Петра І. – Т. Д.). Це страшенно травмує Полтаву. Таким чином, вона була роздвоєна в моєму уявленні…» (Принагідно скажу, що мені довелося двічі бачити Євгена Сверстюка зблизька і висвітлювати його візити до Полтави в газеті «Зоря Полтавщини». З першої фрази зрозуміло було, що це людина виняткова. Незнайомців він близько до себе не підпускав. Під час його приїзду разом із Ольгою Богомолець я проводила їх обох до меморіального музею «Садиба Івана Котляревського», де він із знанням справи бесідував із екскурсоводом, а також до Успенської церкви, де хотів зустрітися з нашою парафіянкою Параскою Квецко, сестрою в’язня сумління Дмитра Квецка, лідера підпільної організації «Український національний фронт», якого знав з часу табірного ув’язнення. У відповідь на моє попередження, що в цієї жінки вельми складний характер, Євген Олександрович стримано усміхнувся і мовив: «Не страшно. У брата він теж непростий». На прощання попросив зробити фото будиночка на вулиці Сінній, де він колись квартирував. Що я пізніше й зробила, надіславши йому той знімок).«Полтавське» звільнення з роботи було тільки першим у низці багатьох наступних. Далі Сверстюкова дорога пролягла до Києва, де він – старший науковий працівник НДІ психології, завідувач відділу прози в журналі «Вітчизна», відповідальний секретар «Українського ботанічного журналу» (до арешту 1972 року). 

    ПОВНІСТЮ СТАТТЯ ТУТ

Про автора

Олег Пустовгар

Олег Пустовгар

Регіональний представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області

260
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему