Театральна ложка дьогтю у бочці меду

Звісно, не обійшлося без цинічних спроб нинішніх керманичів обласної влади із ПР попіаритися на здобутках свого попередника Валерія Асадчева. Саме він наполегливо лобіював у КМ пристойну субвенцію на відзначення 200-річчя з дня народження Миколи Гоголя, в тому числі було виділено кошти й на масштабну реконструкцію театру, який носить ім’я нашого славетного земляка. Але то все другорядне. Розумні люди неодмінно розберуться, що й до чого.

Важливе інше. Нарешті настала довгоочікувана мить для полтавських театралів. Без перебільшення, цьогорічний театральний сезон супроводжується небаченими аншлагами. Варто зауважити, що завдяки сучасному менеджеру, директору театру п. Андрієнку, завдяки притоку «свіжої творчої крові» в особі Владислава Шевченка та інших митців значно оновився репертуар, урізноманітнилися технічні підходи (світло, звук і т.д.). Мені сподобалися вистави «Назар Стодоля», «Тев’є Тевель», «Енеїда». А «Лісова пісня» — це взагалі супер! Раджу всім зекономити на пиві чи цигарках, аби відвідати цю чудову виставу.

А тепер про прикрий момент. Чомусь про це мовчать УСІ полтавські ЗМІ. На щастя, ще є незалежні всеукраїнські ЗМІ. Тож, спершу, щоб бути «в темі», раджу уважно і вдумливо прочитати тут матеріал заслуженого журналіста України, власкора газети «Україна молода» Василя Неїжмака.

Цю статтю патріотична полтавська інтелігенція обговорює на кухнях чи у студентських аудиторіях, але не більше. Можливо, варто говорити вже публічно правду про черговий обурливий факт українофобії — про постановку «Фортеця» за пронафталіненим твором совєцького письменника Бразова, написаного в часи СССР? А можливо, й слід провести креативну акцію протесту поруч із театром? Адже йдеться не про що інше, як про елементарну пропаганду! На двадцятому році незалежності героїзується російський окупант, прихвостень російського царя-сатрапа Петра І (згадаймо Шевченкове «це той перший, що розпинав нашу Україну») полковник Келін, а козаки-мазепинці, борці за визволення Гетьманщини від московського поневолення висміюються, виставляються на посміховище, як це і заведено у совєцьких чи російських фільмах, виглядають «дурними хохлами». Хто за це відповість? Не готовий звинувачувати дирекцію чи акторів, хоча з іншого боку, пора вже ставати вільними людьми у вільній країні. Думаю, не обійшлося без впливів ОДА, де тепер процвітає махровий російський націоналізм.

Хотілося б сподіватися, що неподобство буде припинено. Чи панове Удовіченко і Пархоменко чекатимуть дзвінка Ганни Герман? Іноді їй вдавалося гасити спалахи україноненависництва (спроби провести розважальні заходи в Кіровограді в дні вшанування жертв геноциду, після чого й полтавська ОДА відмінила аналогічні в театрі Гоголя; вето на проект про ліквідацію квот на українську музику, гальмування табачниківських горе-ініціатив та багато іншого).Та й мер-українофоб Одеси Костусєв розпрощався із своїм кріслом. Як буде цього разу — покаже час. Одне зрозуміло: про події 1907 року мають говорити, передусім, історики. Скажімо, невдовзі телеканал «Лтава», зокрема й в он-лайновому інтернет-варіанті, транслюватиме цікаву передачу «Уроки історії» за участю заступника директора музею «Поле полтавської битви» Людмили Шендрик. Анонс тут. Шануймося, українці!