Розмір тексту

«Ми читаємо Кобзаря»

Таку назву мав флешмоб, який організувала Полтавська обласна «Просвіта» 

Впродовж усіх років незалежності  «Просвіта»  22 травня вшанувує пам’ять Кобзаря. Заходи присвячуються  знаковій події в  історії України й духовному  поступові нації - виконанню заповіту національного Пророка, перепохованню Тараса Шевченка на рідній землі. Цьогоріч полтавські просвітяни започаткували нову традицію флешмобу, аби достукатися до сердець молодіжної  аудиторії.

    На заклик Полтавського обласного об’єднання товариства «Просвіта» поціновувачі  шевченкового слова завітали  на Театральний майдан Полтави.  Флешмоб підтримали  активісти «Молодої Просвіти» та Національної скаутської організації «Пласт», старшокласники Розсошенської гімназії, підходили й випадкові перехожі. Вони якийсь час, сидячи на карематах, читали «Кобзар». Перед учасниками флешмобу стояв мікрофон і кожен охочий  підходив до нього  й читав улюблений твір Тараса Шевченка. Звучали  патріотичні  антимосковські поезії Тараса Шевченка: уривки з поеми «Сон», містерія «Великий льох» , «Іржавець»«Суботів» та ін.

    Голова обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» Микола Кульчинський розповів про історію перепоховання Шевченка та про відзначення цього дня за радянських часів, коли 22 травня ставало своєрідним індикатором українства.

   «Завдяки  слову й особистій жертві Тараса Шевченка , Українська Нація  як той біблійний Лазар, ожила й піднялася до свідомого національного буття й виконала Його заповіт. Спочатку вирвала із мороку і холоду столиці сатанинської російської імперії й віддала Його сонцесяйній рідній землі, а потім через 56 років взяла до рук зброю, щоб «вражою злою кров'ю волю окропити», щоб  виконати  Його заповіт уповні», - звернувся до присутніх Микола Кульчинський. Він запропонував відродити «Братство Тарасівців», яке було засноване в Полтаві 1891 року, і до якого належали Микола Міхновський, Володимир Самійленко, Володимир Шемет, Іван Липа, Михайло Коцюбинський,  інші українські діячі того часу.

     «Це не буде формалізоване громадське об’єднання, не буде у ньому ніякого керівництва, вертикальних структур, це буде, так би мовити, духовне братство, яке спілкуватиметься через сучасні форми комунікації. Можливо, створимо групу у соціальних мережах. Кожен сам собі поставить завдання поширювати Шевченкове бачення України у свій, який зможе, спосіб. Я глибоко переконаний, що коли у своїй переважній більшості українці по-справжньому, по-дорослому засвоять пророчу творчість Шевченка, будуть звіряти з нею свій світогляд, тільки тоді ми переможемо насаджене нам багатолітньою російською окупацією України малоросійство, категоріями якого ще часто-густо мислить і наше чиновництво, і чимало українців», - сповістив Микола Кульчинський.

   Організаційно допомогли флешмобу, зокрема якісним озвученням, помічники полтавського нардепа-мажоритарника Юрія Бублика. У соціальній мережі Фейсбук він так відгукнувся на подію : «22 травня, 157 років тому, українці зробили зазначене на початку «Заповіту» Кобзаря – повернули його тіло із Московії та й поховали на могилі серед степу широкого, щоб «…лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно…». Але багато що з того, що заповідав нам Тарас, ще не виконано. А щоб виконати – треба читати «Кобзар», відчувати його дух, міркувати: як прочитане реалізувати у сьогоденні. Тому і надалі підтримуватиму такі ініціативи, які дозволяють полтавцям відчувати себе дієвими».

Промовляє Микола Кульчинський Промовляє Микола Кульчинський

Вчитель Розсошенської гімназії Вчитель Розсошенської гімназії

Довідково: 47-річний Тарас Шевченкопомер у Санкт-Петербурзі, там його на Смоленському кладовищі спершу і поховали. Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій...».    Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну. Труну  привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі , особливо багато було  молоді. З Києва 8 (20 травня) 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Церемонія  перетворилася на справжнє, хоч і сумне, свято. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого не тільки братом во Христі, але й справжнім і щирим батьком всього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу. Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрягся люд. «І повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», - згадує сучасник. Везли хлопці і чоловіки, а потім навіть і дівчата – декілька верст. Дорогу, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленим віттям, і вона була схожа на зелений килим. Попереду несли Кобзарів портрет, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув. Над домовиною , на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової . Згодом на ній встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років ХІХ століття. На народні пожертви встановили чавунний хрест, впорядкували  земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для доглядача. У 1889 році влаштовано перший музей Шевченка. У 1925 році на місці поховання  було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а через кілька років споруджено величний бронзовий монумент. Народ здавна називає Чернечу гору Тарасовою. 

Про автора

Олег Пустовгар

Олег Пустовгар

Перший заступник голови Полтавського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім.Тараса Шевченка

217
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему