Викуп Тараса Шевченка з кріпацтва:маніпуляція про виняткову роль росіян та правда дослідників
Російсько-комуністична пропаганда впродовж десятиліть нав’язувала міф про виняткову роль російської інтелігенції у справі визволення Тараса Шевченка з кріпацької неволі. «В своїй хаті своя правда, і сила і воля»,- писав Пророк. Справді, настав час пізнавати правду про видатних Українців, про свою історію і культуру. Ця правда є імунітетом від чужоземних шкідливих впливів у час російсько-української війни. Тож, у цьому дописі пропоную ознайомитися із сучасними правдивими дослідженнями з цієї теми.
Справжнє , аж ніяк не російське походження художника Карла Брюллова (по батькові нащадок знаменитих французьких емігрантів-гугенотів, по матері – німець, Карл Брюлло став Карлом Брюлловим за указом Олександра I, аби прізвище сповіщало іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувало російські прізвища, йому подарували букву «в»; оскільки життя в Петербурзі не склалося, художник випрохав дозвіл виїхати в улюблену Італію; доїхав до кордону, там зняв одяг і викинув його, бо не хотів брати з собою навіть пилюку Росії-мачухи) , поета Василя Жуковського (син Сальхи - туркені, яка потрапила до російського полону при штурмі Бендер у серпні 1770 року), графа Михайла Вієльгорського ( поляк, віолончеліст, композитор) , а також Олексія Венеціанова - сина грецького купця з Ніжина Фармакі-Венеціано та українки. Про це раджу прочитати у замітці Ганни Черкаської «Спростовано міф про те, що Шевченка з кріпацтва викупили росіяни»
Участь полтавців у визволенні провісника національної державності з неволі , нові факти щодо порятунку із кріпацтва. Про це у дослідженні директора Центру дослідження історії Полтавщини обласної ради, члена «Просвіти» Олександра Білоуська. Читати тут
Мусимо знати правду й про роль українців: художників Івана Сошенка і Аполлона Мокрицького , поета Євгена Гребінки. Цитата із статті у газеті «День» : «Серед українців це (крім Сошенка) передусім Євген Гребінка, поет, письменник і громадський діяч, а також Василь Григорович, конференц-секретар Академії мистецтв у Петербурзі (Шевченко присвятив йому поему «Гайдамаки»). Всі вони розуміли одне: щоб «огонь святий» в душі юного Тараса не згаснув, йому конче потрібно вчитися в Академії мистецтв, а поки він кріпак — це немислимо». Повністю матеріал можна прочитати тут
