Полтавці вшанували пам'ять Олекси Тихого-видатного борця за Україну, уродженця Донбасу
«Олекса Тихий» - дисидент та справжній донецький українець». Таку назву мав громадський вечір пам’яті, що його влаштували працівники Полтавської обласної універсальної бібліотеки імені Котляревського з нагоди 90-річчя з дня народження Олекси (Олексія) Тихого - видатного борця за незалежність України та її національну ідентичність, знаного мовознавця, одного із засновників Української Гельсінкської Групи, правозахисника, політв’язня комуністичного режиму, поета, педагога. На захід завітали активісти Полтавського обласного товариства «Просвіта» та спілки письменників, учні полтавських шкіл, студенти.
Почесні гості вечора розповіли історію життя Олекси Тихого та нагадали про нинішній подвиг борців за незалежність - воїнів російсько-української війни, що полягли за Україну на Донбасі.
Народився Олекса Тихий 1927 року на Донеччині, помер 1984-го в російській Пермі. Він віддав життя за українське слово. Через свої переконання політичний інакодумець провів майже 17 років за ґратами. У в’язниці все одно збирав і переправляв на волю матеріали для самвидаву. «Я уродженець і мешканець Донеччини. Маю 46 літ від народження. Вчився у радянських школах, закінчив філософський факультет Московського університету ім. Ломоносова. Працював у школі, на заводі, сидів у тюрмах і таборах", - писав про себе Олекса Тихий.
Спогадами про боротьбу українських дисидентів з радянським режимом у 60-90 роках минулого
століття поділився голова Полтавського
обласного об’єднання Всеукраїнського
товариства «Просвіта» Микола Кульчинський. Він також в радянські був дисидентом-політв’язнем. «Сам дисидентський рух є унікальним в світовій історії, коли російська
більшовицька імперія жорстко переслідувала вільнодумство, впроваджувала таємних
працівників у всі можливі середовища.
Ніякого слова тоді не можна було сказати, щоб не дізналося КГБ і раптом
з’являються люди, які вголос говорять про національне: свободу, визволення,
українську культуру», - розповів Микола Кульчинський. «Маємо цінувати такі жертви і
не цуратися рідної мови.Саме світло цих людей, - додає він, - і осяювало темну хмару московського
поневолення, в якому в ті часи жили українці. Тому їхній вклад в збереження
української мови неоціненний. Цю
спадщину, творчу спадщину українських учасників руху опору,
дисидентів українське суспільство має засвоїти, пропустити через
себе, тоді у нас ніколи не буде Крут, трагедій, ніколи не буде поразок,
катастроф. Бо ці українські цінності будуть всмоктуватися в душу і в серце з
молоком матері».
Олексій Неживий, заступник голови
обласної організації Національної спілки письменників, літературознавець,
вчений, доктор філософських наук говорив про значення відродження української мови : «Дехто її зневажає, дехто забувся, дехто не
звертається, бо ця мова для полтавців не завжди престижна. Так є не лише сьогодні,
так було і за часів Івана Котляревського, коли 5- тисячна Полтава стала
губернським містом і для того, щоб носити гарні ґудзики із царським орлом,
потрібно було, передусім, забути рідну мову. Ось саме про це і писав, саме це і
вистраждав Олекса Тихий. Він жив для
того, щоб жив український народ, щоб народ виражався
у рідній мові, щоб найвищим
ступенем вираження народу була державність - до речі, це одна із головних
думок у творчій спадщині, у ідеях Олекси Тихого».
Організатори вечора пам’яті презентували інформаційні матеріали, книги та продемонстрували уривки з документальних фільмів про Олексу Тихого.
